Ти падаєш

ти падаєш у провалля так стрімко,
неначе в останній раз,
хоча ти бачила
як гасять зорі сотнями
і відчувала,
що втрачаєш час.
ти ж знаєш, крил не буде
на краю безодні,
та й ти зовсім на ангела
не схожа.
це марний пошук,
краще пошукай себе,
бо всесвіт вельми любить
нас ховати
у закапелках темних вулиць,
серед пісків німих пустель
і нас примушує
самих себе шукати.
та ти не чуєш слів і знову
падаєш у провалля так стрімко,
неначе в останній раз,
хоча ти так
і не навчилася літати.
viktor112007
viktor112007
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 02 тра 2013 о 10:47
мітки: вірш, поезія
сподобалось дуже)
02 тра 2013 о 18:40
Doll, дуже дякую) це надихає писати більше і краще
02 тра 2013 о 19:40
Allochka Критика
Сумно, звісно, коли читаєш твір про людину, яка так і не навчилась літати і стрімко котиться униз. Читач може тільки подумки очікувати того, що лірична героїня нарешті почує слова і підніметься із провалля увись.
30 бер 2016 о 16:14
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024