Марс

В голові - музика, в душі - пусто.
А я хочу на Марс. Хочу навчитись дихати без скафандра. Хочу навчитись говорити з прибульцями. Хочу знову і знову переконуватись, що життя там - серед незнайомих зелених чоловічків та червоного піску, безводної пустелі та глибоких кратерів краще, ніж тут - серед знайомих мені біло-молочних людей та сірого асфальту, вологої, брудної весни та глибоких стічних ям. Мені набридли щоденна рутина, тому я переїжджаю ТУДИ. Туди, де вільний простір, туди, де будуть запитувати "Як ти?","Що робиш?" не лише з ввічливості, а тому, що їм цікаво. Мені не потрібна Ваша ввічливість. Розкажіть краще мені про сірі калюжі, біло-жовто-сірий сніг та високу вологість повітря, і я знову переконаюсь, що добре мені ТУТ на Марсі.
Лише тут я - це Я. Лише тут Я можу думати на повну потужність.
І, до речі, лише тут я знайшла собі друга. Ні, в нього з голови не стирчать антенки. Він такий самий як я. Він зроблений з енто-, екто-, і мезодерми. В його тілі 206 кісток, чотирикамерне серце, 20 пальців, 28 зубів.
На жаль, мій друг це теж - Я. Я знайшла себе.
Я сиджу на піску, пересипаючи червоні крихти з однієї руки в іншу. Придивляюсь б в далечінь. Ось там голубіє планета, а там палає жовта зірка.Навколо Марсу прокручуються його постійні "поводирі" - Фобос і Деймос. Ледь-ледь встигаю вхопити їх своїм поглядом, тутже вони встигають вислизнути з поля зору.
На горизонті видніються комети, які пролітають одна повз одну. А дурні люди на Землі загадують бажання під "падаючу зірку", хоча навіть не замислюються, що це помирає, згораючи дотла, це одна частинка космосу.
тут до Нового Року залишилось 628 днів.

-28.02.2012-