Навіжена

- Моя хвороба - депресія,
Біль, втома, і агресія.
- А чому? Навіщо мучиш ти себе?
- А Бог до себе не бере.
- Зупинись, ти хвора, ти скажена.
Дурні думки, ти навіжена.
- І що? Що з того, не поясниш?
Ти лиш даремно руки мастиш.
Не лізь сюди, не твоя справа,
Операція в душі моїй невдала.
Я втомлена, і зовсім я бездиха,
Я не накою зла, чи лиха.
Я просто є, існую просто,
Ліжка й простирадла мені вдосталь.
Облиш мене, не тискай рани,
Мені ще жити зовсім рано.
Я ще дитя, у лоні, у матусі...
- Ти хвора! Досить жити в цьому дусі!
- Облиш мене, я ще дозрію,
А зараз я по-іншому не вмію.
- Сама ж помреш, самій же важко буде,
- Повір, я не сама, і самою я не буду.
І так закінчились дибати,
Що з нею, нікому вже не знати.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 18 гру 2012 о 03:44
мітки: вірш, поезія
Воно минуче...Одне важко - її пережити!
18 гру 2012 о 03:51
Lina_Bila, Знаю)))Дякую))
18 гру 2012 о 03:52
Анонім Критика
Вам вдалось від імені ще ненародженої особи передати почуття, емоції, чим і пояснюється своєрідність Вашого твору. Фінал твору відкритий, але зрозумілий. Єдине, що зауважу, що слова "бездиха" немає у мові, але його заміна порушить рими. А ще поправте "дЕбати"
21 гру 2015 о 22:14
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024