Побачення впродовж всього життя
На всі побачення вдягала сукні чорні,
Щоб кожен раз переживати відчуття
При його світлості відбитій на шифоні.
Він входив ранком оксамитовим у дім,
Торкавсь вустами вбрання чорного, мов кави.
Вона ж жадала більшого, а в тім, -
Цілунки ніжні його, мов шовкові трави.
Її наївність божевільною була:
Його енергія живила її тіло.
Аби не спати - каву кружками пила,
Так їй у котре з ним зустрітися кортіло.
Вона, як завжди вся у чорному вбранні
І ось, нарешті, оксамитовий знов ранок,
Котрого вірно так стріча вона в вікні..,
Ах шкода як, що він лише Світанок.
debrian
0
0
18
Поезія | Версія для читання 18 гру 2012 о 05:15
Подібні роботи
