Вино і дівчата

Останнім часом на очі потрапляє забагато історій про кохання та іншу біду. Одним словом, сумних до горя. Тому сьогодні - трохи нехай не надто творчих, та все ж розваг. Писемних. І так, поїхали.
Історія сталася давненько, як за мірками "живи швидко-помри молодим", але не так давно, щоби забути деталі.
Почалось із вина. Хоча, у ті часи з нього багато чого починалось (до слова, зараз я не п'ю майже зовсім). Ми з Діаною збирались хильнути вина в домі у Валєри. Валєри не було вдома, тож ми почали без нього. Штопор на чужій кухні шукали довго, але так і не знайшли. Далі типова картина "дівчата відкривають вино підручними засобами". В хід ішли якісь відкривачки для банок, із вузькими ручками, вилки, ножі і що знайдеться. Війна тривала довго. Пляшка перемагала. І тут, остаточно задовбавшись, хтось із нас сильно бахкає вилкою по пробці. Пробка на місці, замість неї вилітає дно пляшки. Лунає гучне "Б-БУУХ!", скло і вино - по всій кухні, ми - на підлозі, сидимо і гучно сміємося, не в змозі зупинитись. Зрештою, трохи прийшовши до тями, збираємо великі уламки і Діана лишається прибирати далі, а я - в магазин за другою пляшкою. Адже ж ми не здамося, ні. Виходжу на сходи, проходжу кілька прольотів і бачу Валєру, який саме повертається до себе додому, де ми якраз влаштували нічогенький такий розгардіяжик.
- Валєєєра! Привііііііт! - Посміхаюсь на всі 32, не природно розтягуючи кожне слово, - як справи? Як робота?
- Нормально все, як завжди, - каже Валєра і явно дуже хоче додому.
- А я тут у магазин іду, давай пройдемося зі мною, - вигадую наступний провальний план.
- Та нє, мені додому треба.
- Ну пішли, ну не на довго.
- Як не на довго - то зустрінемось вдома. Все, бувай. - І пішов.
Так то й так, а я пішла за вином, подзвонивши одразу Діані, хоча й смислу її попереджати за 2 секунди до біди, було не багато. По дорозі думала, чи влетить нам від Валєри, а якщо так - то чи дуже?.. Коли ж повернулась - ледь зайшла - мало не сп'яніла від одного запаху - по всій квартирі спиртягою тхнуло так, ніби там бухали, не просихаючи, як мінімум тиждень, а на кухні, все ще сміючись, сидить Діана з ганчіркою для підлоги і навпроти, так же сміючись - Валєра, все ще в окулярах для зору і діловому костюмі (з роботи).
Як виявилось, Валєра не образився (зі свого досвіду знаю, що коли Діана розповідає історії - на неї злитись просто неможливо). Тож, поки він перевдягався у людський одяг, ми доприбирали і розшукали у чужій кухні три келиха. Валєра ж, у свою чергу, дістав штопор (виявляється, він все ж таки десь був). І - лет зе паті стартед!!!
land icon
18
view icon
Проза | Версія для читання 26 тра 2013 о 05:43
Показати всі коментарі (4)
Ого! Цікаво, а таке можна змити зі стелі?
27 тра 2013 о 06:25
LuluFreack, та хіба разом із штукатуркою
27 тра 2013 о 06:26
Allochka Критика
Весела побутова пригода із позитивним фіналом. Дещо спрощено, зате правдиво.
05 жов 2016 о 21:56
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022