Якби
Не роблячи того, що вже зробила,
То зараз би на серці було м’якше
Й душа віршами б не заговорила.
Та я у долі чимось провинилась,
Раз так тепер паскудно все стається,
Бо моя мрія повністю накрилась
Й навряд чи вже до мене повернеться.
На вулиці без відчуттів машини,
Такі самі і на бордюрах люди,
Що носяться година по годині
Туди-сюди, малюючи маршрути.
І серед цих усіх людських малюнків
Розгледіла красивий візерунок.
Я думала, що це було дарунком,
Направила на нього свій керунок.
Не відривала погляд від лиця,
Вночі складала розвиток події,
Хоч знала, що не треба. Але ця
Туга все більше гасить всі надії.
Миттєво все, що було, пронеслось,
Я втратила його зі свого виду.
І зараз з ним, напевно, інша «хтось»,
А я вважаюсь повністю свобідна.
Напевно, так в реалі має бути,
Тому що ще ніщо не розпочалось.
Та знаєш, як це боляче – забути
Усе, що так красиво починалось?
Мій розум вже у розпачі від мене,
Душа скрипить, побита й невгамовна,
А моє его – дівчина шалена,
Зі мною сперечається двомовно.
Я кажу їй: «Цього робить не слід!
Я буду потім мучитись в тернах!»
Вона не реагує, каже: «Світ
Пізнаєш лиш на своїх помилках».
І цього разу не зреагувала,
Коли я сумнівалась, що робити.
Вона ж, напевно, добре то все знала,
Що зараз я буду про все жаліти.
Якби в той день я думала інакше,
Не роблячи того, що вже зробила,
То зараз біль у серці був би слабший
І я б тебе нікуди не впустила.
2012 р.
Подібні роботи
