Віддам

Я не маю, що йому віддати,
В серці пусто, гроші – не його.
Сльози вже від нього не сховати,
А причини сховані давно.

Щирість знов розчавлена у літі,
Справжність поведінки, не думок.
Ти, мене знайшов у цьому світі,
Ти, зламав повішений замок.

Та немає того, що світилось,
Тільки вдячність, ніжність, теплота.
Тільки б ми тепер не помилились,
Серце ж не лікує доброта.

Так давно шукав таку маленьку,
Дівчинку свою, кохання, сил.
В мене ж їх лишилося на жменьку,
Ти, мені свої, а сам у пил.

Вдячна за усміхнені світанки,
І за руку, що веде й несе.
Десь в душі ще заживають ранки,
І колись віддам тобі усе.

story

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 25 чер 2013 о 01:21

мітки: вірш, поезія

Allochka Критика

Гарний вірш. Кохання, самовідданість сповнюють його високим звучанням. Відчувається зародження щирого, чистого, зовсім юного почуття. Воно не просте й не дуже досконале, усіяне тривогами і маленькими душевними "ранками". Можна тільки підсумувати, кохання не повинно потребувати якихось компенсацій (матеріальних "віддам"

, варто тільки віддавати свою любов інших, які цього заслуговують