Сумна жінка
Благає пощади у свого Христа.
І дивиться в небо очима дитини,
Очима дитини, якої нема.
Коси її розвівались на вітрі,
І пам'ять зраджує її тепер.
Сльози її вирували в повітрі,
Бо ж плакати кажуть за тих, хто вмер.
А Бог не повстане із золота в рамі,
У Бога був син, і його вже нема.
Залишся, скорботна, із скалками в рані -
нагадає про сина одна лиш труна.
Та жінка від болю волосся рвала,
На вітер кидала прокльони німі.
І з розпачу очі сліпцеві віддала,
А очі ті в неї сумні-сумні...
Заплакана жінка з сумними очима
Благає пощади у свого Христа.
І дивиться в небо очима дитини,
Очима дитини, якої нема...
2006 р.
Ksandra
1
0
18
Поезія | Версія для читання 09 лип 2013 о 03:29
Подібні роботи
