Ось і прийшла осінь...

Пожовклий листок заплутався в моєму волоссі. Легкий вітер здмухнув його з гілки на мої коси. Ось і прийшла осінь. Не знаю чому, але мені нестерпно захотілось скинути свої старі черевики і викинути їх геть за небокрай. Думала, що дрібна галька впиватиметься в шкіру на п’ятах, але ж ні. Сьогодні маю вдосталь часу. Вірніше, стільки, скільки сама захочу. В руках у мене маленький пісочний годинник. Я переверну його кілька разів і тоді зможу подивитись сьогоднішній захід сонця сотню, а то й тисячу разів. Хороший подарунок, чи не так? я повільно входила в Зруйноване Місто, наповнене такими ж, як я - істотами з нікому не потрібними крилами. Перше, що кинулось в очі - старенька гітара з облупленою фарбою на розтрощених сходах. Я підійшла, сіла обабіч неї і провела пальцями по струнах. "Так, доведеться лікувати" - промайнуло в голові. Пригадала кілька акордів з «Аll we need is love» і почала наспівувати. Коли вже хотіла було класти гітару на місце, якийсь чоловік в білому савані і круглих окулярах обережно посміхнувся і прошепотів: Подаруй їм любов.. і тицьнув мені до рук жменю висівок. Поки я приголомшено розглядала насінини в долонях, дивний чоловік зник. А на тому місці, де він щойно сидів, залишилась пачка цигарок, маленька ромашка і ті самі кумедні окуляри. Не довго думаючи, я спакувала те все в свою полотняну торбу і подалась геть.

По дорозі вирішила зайти в побиту часом кав"яреньку. Вивіска уже геть перехилилась, поріг оббився, але я все ж зайшла. Масивні дубові двері з гуркотом прочинились, пропускаючи мене всередину. Сивий дідок стояв за шинквасом і вперто намагався нікого не бачити. Перед ним стояла надтріснута чашка з недопитою кавою. Я привіталась, але він навіть не підвів голови. Тільки пробубнів собі під ніс: «Чого тобі, обідранко?»
Я зовсім не розгнівалась і тихо відповіла: чашку кави, будь ласка. Але якщо ви будете і надалі так ставитись до своїх клієнтів, то зовсім скоро до вас ніхто не буде приходити.

- А сюди і так мало хто заходить - вже привітніше мовив чолов’яга. - Кому ж сподобається майже сліпий кельнер? ні замовлення записати, ні гроші взяти.. Ще й окуляри останні розбив. А тут, сама знаєш, де їх купити? Тільки от такі нахаби і голодранці як ти заходять. Ну, ще там приблуди всілякі з того світу. Але чого це я з тобою балакаю?.. То що: замовляти платити будеш чи дорогу на двері вказати?!
Я мовчки дістала свою торбу і невдовзі вийняла звідти окуляри. По хвилині мовчанки поклала їх злісному дядьку на прилавок.
- Ой, вельмишановна пані, пробачте, не впізнав вас. Чи можу я просити Вас продати мені ці чудові окуляри? - одразу ж забурмотів дідок.
- Ні, продати Вам їх не можу - всміхнулась йому. Я їх подарую. Тільки от що: обіцяйте мені, що нагодуєте голодного подорожнього і винесете склянку води спраглому. Згода?
Дядечко почав щось шамкотіти сам до себе, але ствердно кивнув головою, примірюючи окуляри.

Я вже наготувалась йти, але раптом згадала про жменю висівок в правій кишені свого зеленого плаща. Швидким рухом я вийняла кілька зернин і вкинула їх старому кельнеру в каву. Тоді вийшла на вулицю і почимчикувала далі. Куди? Не знаю, всі шляхи обирає Бог..
На Землю повільно опускались сутінки. Я повільно йшла пустелею. Черевики мирно хилитались в мене за спиною. Я втомилась, але сьогоднішнє випробування маю пройти до кінця. Лишень відпочити трохи можу. Ніби підслухавши мої думки, по неіснуючій колії проїхався трамвай і спинився майже навпроти мене. Нічого іншого не залишалось, як тільки застрибнути на підніжку. Салон був майже порожній. Я вже було думала подрімати, аж раптом десь здалеку почувся приглушений плач. Озирнулась. В кутку сиділа дівчинка і гірко плакала. Я підійшла до неї, витерла її сльози і спитала причину такого невимовного горя. Мала поглянула на мене своїми величезними синіми оченятами, і, стримуючи плач, промовила:
- Та в матусі день народження, а я не маю навіть чим її втішити. Вона так любить ромашки.. але ж, тітонько, зараз осінь, а де ж я візьму ті квіти?! А мама в мене така хороша, завжди свій шматок хліба мені віддає, а крихтами ми потім голубів годуємо..
Що ж мені робити?
- Ну, для початку, заспокойся і заплющ оченята. І не відкривай їх доти, доки я не скажу. Гаразд?
- Угу, - почулось у відповідь.
я швиденько дістала з сумки ромашку і вклала її в холодні пальчики дівчати. Потім подумала, і вкинула кілька висівок їй в капюшон. Вже вибігаючи на ходу з трамваю, я крикнула: "Відкривай!" і посміхнулась на прощання майже порожньому трамваю.

Залишались ще цигарки і ніч. Раптово мені захотілось востаннє поглянути на води Темзи. Тому я видряпалась на міст і звісила з нього свої босі ноги. Збоку якийсь сумний хлопець сидів і кидав у воду камінці. Я спостерігала за хлопцем і думала. Думала про того ж скупого дядька в кафешці, який вже встиг допомогти кільком жебракам, і про ту голодну дівчинку, яка шукала подарунок для своєї мами, в якої 4-а стадія раку. Почалась злива. Я впізнала того хлопця. Йому не потрібне це насіння, що мокне в моїй правій кишені. Тільки от він не впізнав мене. Попросив сигарету. Ми сиділи вдвох на тому дурнуватому мості під дощем. Він курив, а я мовчки витирала сльози рукавом. Він втішив мене поцілунком з присмаком осіннього дощу. Той, хто навчився любити, але зовсім забув про це. Той, кому не потрібна вигода. Той, хто... Додумати цього я так і не встигла. Просто на воді з’явився той самий чоловік в білосніжному савані, тільки вже без окулярів, зате з облупленою гітарою, і тицьнув пальцем в небо. Я бігом перекрутила свій пісочний годинний - не треба хлопцю мене пам’ятати, і подалась вгору за чоловіком. А з моєї правої кишені на Землю посипались висівки... висівки любові.

Ось і прийшла осінь. Пожовклий листок зачепився за чорний хрест на старенькому кладовищі. Легкий вітер здмухнув його з прогнилого дерева на чорно-білу фотокартку молодої дівчини з темними очима і несміливою посмішкою. А трохи оддалік стояв якийсь хлопець і нервово курив цигарку за цигаркою...
28.09.08 р.
Самі розумієте - байка давня, але читати можна. Хоча б для того, аби спостерегти юнацький максималізм і розвиток особистості:)
land icon
18
view icon
Проза | Версія для читання 09 лип 2013 о 04:17
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024