Мораль
Одна для всіх чи в кожного своя?
Чи маю волю оцінити вчинки інших?
Чи я своя чи, може, вже чужа,
коли боюся плакати й радіти?
Мов сон у сні, реальність в забутті,
копаюсь я в собі, шукаю вихід.
Бо різні правила у нашому житті
трактують, що любов, а що є втіха.
Нам не розкажуть добре щось чи ні!
Душа у кожного тестує вчинок, дію.
Чи може хтось завадити мені
користуватись тим, що володію?
Небесна сила в кожному із нас,
оригінальність, неповторність, світло,
енергія тонка і в той же час міцна,
безмежна, сяюча, гранітна і тендітна!
Snt.N.
9
2
18
Поезія | Версія для читання 06 жов 2011 о 18:43
Щось Вас тягне не навдячні поприща громадянської та моралістичної лірики. Мало кому подобається, коли їх так би мовити повчають.
Анонім
Критика
Цікаву дилему Ви ставите у поезії - "Мораль одна для всіх чи в кожного своя". Оригінально ця дилема вирішується: "Душа у кожного тестує вчинок, дію". Справді, вчинки інших ми оцінюємо, виходячи із нашого рівня моралі. А мораль - одна, тільки кожен із нас досягнув її певного рівня, певної позначки на шкалі "мораль". А от сягнути морального максимуму, мабуть, неможливо. Єдине, що зауважу: в останній строфі варто "погратись" із римою і розміром.
Подібні роботи
