Він - мрія
Він мрія. Його втрачаю знов і знов.
Можливо в серці в нього там каміння,
І вогник почуттів вже похолов.
Він дійсно інший. Не такий.
Він рідний був колись мені душею.
І смак очей його терпкий,
Що манить мене таємницею своєю.
Я тоді його позбулася,
Але не знала я, що то любов.
Зустріла знову – душа наче відгукнулася
І з серця полилась червона кров.
Ти – моєю мрією залишишся.
Та чи на довго? Я не знаю.
І коли тікати вже ти змучишся
Знай, я тебе чекаю.
"Що манить мене таємницею своєю."
Тут слід "манить мене" поміняти місцями, - одразу відчуєш кращість звучання! А от з останніми двома катренами непорядок - слід доопрацювати. Ну це я так чисто конструктивно! Звісно ж Ви автор - і Вам вирішувати. Вірш гарний і заслуговує на життя!
Тут слід "манить мене" поміняти місцями, - одразу відчуєш кращість звучання! А от з останніми двома катренами непорядок - слід доопрацювати. Ну це я так чисто конструктивно! Звісно ж Ви автор - і Вам вирішувати. Вірш гарний і заслуговує на життя!
Анонім
Критика
Кохання зображено не просто як мрію, а як високу мету, до якої прагне лірична героїня. Вона, очевидно, через юний вік і нестачу життєвого досвіду, не зразу розпізнала своє почуття. Але згодом дійшла істини і очікує взаємності. Її страждання мотивовані тим, що вона не знає про "стан почуттів" свого милого
Подібні роботи