та що дарує життя
Пройшовши грозами по струнах серця.
Солодкою спокусою липневі прянощі
Подарували усмішку із золотавого
люстерця.
А зелень дарувала їй румянець
Й наснаги додавала до життя.
Вона із квітами вела свій танець
Щоночі, допізна, до забуття.
Вона мов мавка поміж чар природи,
Метеликом літала поміж трав,
І її образ був утіленням свободи
Загубленим надію подавав!
Вона воскресла, після гроз холодних
Веселкою по небу простяглась
І сяйвом квітів ізумрудних
вона у літі пишно одяглась.
Тепер невласний час уже для неї,
Всі стрілки зупинили часу плин.
До ніг їй постелились орхідеї,
З усіх на світі золотих долин
Вона - життя, вона і є та жінка,
Яку не виб'є ні єдиний клин.
Хоча на перший погляд ніжна мов
перлинка,
Вона полонить тебе поглядом одним!
12/07/2013
Cherry_ice
1
0
18
Поезія | Версія для читання 01 вер 2013 о 01:15
Подібні роботи
