Поезія потрібна дивакам...
Не актуально, певно, вже й банально.
Скільки в житті пройшли важких тортур,
Що зберегли в своїй душі сакрально?
На кого уповали? – все дарма:
Ми вірим - зрадять нас (це аксіома).
«Поезія потрібна дивакам.
Поети не потрібні вже нікому».
«Торуй свій шлях…» - теж гасло без мети,
Мета, точніше, канула вже в Лєту.
Навіщо йти, і як – КУДИ ІТИ?
Не зрозуміє вже ніхто твого памфлету!
Невігластво – релігія мільйонів;
Ти – виродок, якщо в тобі є Дух.
Нас знову всіх закопують до схронів,
Оголосивши світову війну.
Поет – лише поет, лише писака;
Він зброю має зовсім вже не ту,
Якою можна зарубати ката,
Якою міг би він порятувать весну.
Поет – лише поет, лиш знаку лицар;
Поет – лише хірург книжкових травм.
А хто ж дістане з-за комоду списа?..
Поезія потрібна дивакам…
У поезії використано цитати з Ліни Костенко та Василя Стуса.
Оригінал поезії - http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2014/03/blog-post_4.html ;
Російськомовна версія поезії - http://bilenko-shumacher-ru.blogspot.com/2014/03/blog-post_4.html
Оригінал поезії - http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2014/03/blog-post_4.html ;
Російськомовна версія поезії - http://bilenko-shumacher-ru.blogspot.com/2014/03/blog-post_4.html
Elliah
6
0
18
Поезія | Версія для читання 05 вер 2013 о 20:54
дуже доречними будуть слова Лесі Українки:
"Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так гостро іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш...
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!"
але правдивий Ваш вірш..
"Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так гостро іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш...
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!"
але правдивий Ваш вірш..
Анонім
Критика
Похвально, що Ви використали цитати з класичних творів і намагались інтерпретувати з точки зору сучасності. Сьогодні у літературі є багато постатей, які іменують себе поетами, але насправді не є справжніми митцями. Може, то про них Ваш вірш. Попри все, дозвольте не погодитись у тому, що класична поезія - для диваків. Саме автори, до слів яких Ви звертаєтесь, презентують справжню літературу, мистецтво, яке ніколи не втратить актуальності.
Подібні роботи
