***
Її ми заповнимо двоє і трішки імла.
Сонця не пущу, я жадна тебе віддавати,
Ти тут, то навіщо мені ще чужого тепла?
А сонце й не гріло, лише обпікало свідомість,
Безмежно далеко воно, а я бачу щодня.
А ти де?Десь тут? У думках настає невагомість,
Обмеженість щастя на фоні чудесного дня.
І ніби все добре, і літо таке навіжене,
І щось таке схоже на нові якісь почуття.
А справді? То сонце, жахливе й таке непрощенне,
Готує до страти мене - до наступного дня.
І так було довго, і було нестерпно противно,
А я божеволіла від намагнічених фраз.
Буде все добре, а добре того і не видно.
Клітка думок, навіть сил вже нема для образ.
Все закінчилось у темно-прозорій кімнаті,
Вийшла з кімнати і ця непорочна імла.
Я так стомилась, ти можеш мене заховати?
В твоїх долонях я місце для себе знайшла…
Yarka
5
0
18
Поезія | Версія для читання 13 вер 2013 о 02:14
Подібні роботи
