Вересень...

Чудова осінь, сонце у зеніті
І ти летиш у тиху ніжну синь.
Спіднички й пестощі лишилися у літі,
Валіза зламана, то краще просто кинь.

Суха й зажурена каштанова буденність,
Облізлі ночі з подихом зими.
Розбиті сни, розжарена шаленість,
Як не гориш, то краще не дими.

Спотворюй час, жевріє вереснево,
Лишай початки зірваних бажань.
І докричатись стало не суттєво,
Лише б оглухнути до крякання зітхань.

Втомись нести солодке й перестигле,
Бо врешті-решт в долонях загниє.
І хай хоч раз реакція не встигне,
Одвічне дякую за те, що подає.

Свої цілунки, мед і біль прокльони,
Осіннім днем, як листя розмети.
А серце тихо-тихо охолоне
І буде айстрами у вересні цвісти.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 17 вер 2013 о 18:50
Показати всі коментарі (4)
дякую за щирі коментарі)
23 вер 2013 о 16:31
Allochka Критика
Гарно передано відчуття людиною переходу від літа до осені. Вірш містить багато емоцій, активізує спогади, навіває роздуми...
Виправте "врешті-решт".
06 чер 2016 о 13:47
Allochka, Дякую)
07 чер 2016 о 17:00
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022