Вересень...
І ти летиш у тиху ніжну синь.
Спіднички й пестощі лишилися у літі,
Валіза зламана, то краще просто кинь.
Суха й зажурена каштанова буденність,
Облізлі ночі з подихом зими.
Розбиті сни, розжарена шаленість,
Як не гориш, то краще не дими.
Спотворюй час, жевріє вереснево,
Лишай початки зірваних бажань.
І докричатись стало не суттєво,
Лише б оглухнути до крякання зітхань.
Втомись нести солодке й перестигле,
Бо врешті-решт в долонях загниє.
І хай хоч раз реакція не встигне,
Одвічне дякую за те, що подає.
Свої цілунки, мед і біль прокльони,
Осіннім днем, як листя розмети.
А серце тихо-тихо охолоне
І буде айстрами у вересні цвісти.
story
6
1
18
Поезія | Версія для читання 18 вер 2013 о 02:50
Подібні роботи
