Гора
Сонце кольору вохри, здіймалось небесним палацом, кидаючи рідке золото на зелену стіну лісу. Південний вітер колихав старі віти дерев, цілуючи ніжне листя, через яке пробивалось малахітове марево з тіні і світла.
Прозору плоть тиші розірвали пазурі крику, скропили сльозами вітру молоду траву. Немовля зривалось на плач, а рученята стискали материнський палець, що палахкотів багряною квіткою крові.
Срібна змія розітнула свинцеве полотно неба під звуки громових сурм. Суцільний саван кришталевих голок дощу проткнули землю, усіяну людськими кістками. Пусті очниці черепів зміїлись солодкою травою. А немовля стало хлопчиком. Зіпнулось на сухорляві ноги богомола. Під ступнями хрустів килим з кісток і пилу. Гострий погляд чіплявся за гору, де сонце кохалося в розплавленому золоті.
Сірий пил плащем окутав голе тіло хлопчика, коли довга тінь упала на скелясте підніжжя гори. Світло, кольору брудної крові, зливаючись із тягучою темрявою, перетворило гранітні брили в безсмертних титанів з мертвою душою.
А хлопчик вирвався з плоті дитини в бік юнацтва.
Де не де в темряві спалахували силуети людей. Немов полум’я свічки через мить згасали в колодязі мороку і холоду. Тільки скляні очі світились більмом, пускаючи на волю чорні сльози безумства. Вітер слизькими щупальцями зривав смужки м’яса й шкіри із гнилого тіла юнака. Підставляв потріскані ребра під подих смерті. Довгі польці, мов пензлики стискали пустоту, а губи шептали молитву. Гостре каміння розривало ступні у кроваве місиво. А чорні сльози стікали у низ по склону, де долина грала колискову новонародженим.
Гора кликала його, змушувала робити болючі кроки вперед під палаючим пеклом, що лило магму сонячного проміння.
Очі хлопця зловили в скляну пастку зору чорну пляму на вершині гори. В бездонних, мов сам Всесвіт відбилась гранітна колона, що здіймалась прозорим маревом у небо.
Спалахи світла розплелись сріблом, заливаючи свинцеві хмари легким саваном.
Плоть прахом злітала з його тіла й чорним снігом падала на землю, вкриту застиглими обличчями, немов восковими масками, коли він досягнув вершину гори. Голі фаланги пальців пестили холодний камінь колони. Сотні імен шрамами врізались у неї, застигли згадкою минулого.
Безжиттєвий кістяк упав, піднявши хмару пилу. Суха шкіра, немов рідкий жовтий пластик обтягували кістки. А пусті очниці поглинуті вогкою темрявою, стали прилистком для скорпіона. Клешні тварі закликали темну пані. Темні вуста чорнильною стрічкою розповзлися по гострому обличчі хижою усмішкою голодного вовка.
Ім’я хлопця прорізало кам’яне тіло колони, а вітер диким поцілунком голубив нову мітку.
Світлоносний
В небо здіймались чорне пір’я, окутане вогненним саваном
Visionary
2
0
18
Проза | Версія для читання 29 вер 2013 о 01:15
Подібні роботи
