Я…невидимка…
об підвіконня час днями й ночами…
а я фальшиво дотягую соло,
б’ючи по струнах старої гітари….
Мені так набридло, бути щось комусь винним,
рахувати копІйки на нове завтра…
Моє життя, не вартує ні гривні,
я був потрібен, коли була зарплата…
Зараз… маршрутка, всім однакові люди…
Я щось роблю… Я - тупа невидимка,
і рвав би сорочку, бив себе в груди,
та зараз, навіть, уже не людин к а….
…я так, щось набагато мізерніше й нижче…
Держава … Квартплата…. Судомить… Я - злидень…
Вводьте в оману, й кажіть: «буде ліпше…»
Та знаю уже, що для вас не потрібен….
NeboCry
6
0
18
Поезія | Версія для читання 20 гру 2012 о 16:07
Подібні роботи
