ПройшовМісяць
Пройшов лиш місяць як ти вигнав із дому свою останню, якби друзі знали усі подробиці назвали б її банально - «останню любов». Та ти уже звик, таке трактування для тебе це як знамениті анекдоти про батька із сином - уже не викликають жодних реакцій. Пройшов місяць, а фото ще не стерті з телефону і номери також залишаються на звичному місці. Єдине, що з*явилось нове це старі звички, які повернулись до тебе, хоча ти думав, що втратив їх назавжди - писати, палити і згадувати. Бути самотнім не так уже й погано - хоча ти уже давно не звик до такого самоусвідомлення. Увечері коли усі сплять ти немов зачарований - лежиш і слухаєш тиху розмову свого міста. Воно ніби надіється на те, що його не чутно і розповідає тобі усі таємниці, усі спогади про цікавих людей, які жили у ньому. Місто - воно постало для тебе чимось новим - таким собі антидепресантом, який вживаєш кожного дня, до якого звикаєш все більше і більше. У кожному вигині невідомої вулиці, у незнайомих вікнах будиночків, ти помічаєш таємничий сенс, немов усе так і мало бути, ти навіть одного разу плакав і з острахом заглядав у ці живі вікна, які приховували за собою щасливі сім*ї, клапті американської мрії, та в них не було нікого, ніхто не розділяв твій жаль - і слава Богу.
Її малюнки оголених жінок на стінах, одного разу будучи трішки напідпитку вона запропонувала намалювати тебе, та ти відмовився. Тебе ще ніколи ніхто не малював, та й вона ніколи не малювала чоловіків, ти міг стати для неї першим у цьому плані. Учора ненароком шукаючи якісь старі замалювки ти наткнувся на свій вірш їй, який так і не був подарований, перечитав його двадцять разів - і зрозумів, що у ньому купа орфографічний помилок. Ти зрозумів, що вона стала для тебе подібною на вірш, все ті ж помилки, але на жаль не орфографічні.
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором