Вкривав тебе я легким покривалом...
I вiддавав твоiм тепло своiх долонь...
Так було завжди, та тебе не стало..
Звучить банально: згас в очах вогонь..
I все навколо втратило важливiсть..
Нема вiдрад для п'яноi душi..
Мене вбивала гостро неможливiсть
читать твоi рядки в коментах в мережi..
Тебе нестало i нестало сонця...
За мить одну замерз i вимер свiт..
Нема рiзону вiдкривать вiконце..
Нiчого не змiнилось там за стiльки лiт...
Хiба що, нi, тебе там теж немае...
Тепер ти спогад мiй щасливий, аж до слiз...
Й i як тепер без тебе, я не знаю...
Не знаю я i де шукати змiст...
Холодний вiтер рiже аж до кровi,
Смертельна порожнеча по кутках...
А я - слабкий, не маю сили волi,
щоб не шукати зустрiчi у снах...
roderik_em
1
0
18
Поезія | Версія для читання 13 лис 2013 о 03:11
Подібні роботи
