Не звертайте уваги.

Ви звертаєте увагу на маленькі дрібнички? А на великі і важливі речі? Що взагалі ви вважаєте важливим? Ви бачите картину цілком, чи тільки окремі її частини?
О, почекайте секундочку. Так… ще мить…. Де ж воно? Ніяк не можу знайти ту частинку мозаїки, якої не вистачає. А ось вона! Не вистачає тільки цих слів:
Ви колись дивилися на небо?... Ой, щось не те. Здається, десь таке вже було. Вибачте, не та частинка, але вам напевне байдуже. Вас взагалі нічого не цікавить.
Ви досі тут? Читаєте усе це? І що ви помітили? Божевільного автора, чи все ж ті слова, які я так шукаю? Вони мають бути перед вашими очима, але ви все одно не бачите. Не звертаєте уваги.
Взагалі, що ви тут робите? Навіщо читаєте? Закрийте і біжіть, поки можете. Знайдіть щось, що дійсно цікавить вас!
О, ось вона! Ця частинка мозаїки. Ці слова, яких так не вистачало:
Ви звертаєте увагу на маленькі речі? На щось незначне? На щось, що вас не стосується.
Ви, взагалі, бачите хоча б щось, що вас не цікавить?

Ви ще досі тут? Ну що ж почнемо…

Мозаїка вже перед вами. Але чи помітили ви її?
Я йду і дивлюсь на всіх вас і бачу… байдужість? не таке точне слово, як хотілось, але все ж.
Заклопотані, усміхнені, самі і в компанії, сумні, щасливі, божевільні, неймовірно гарні, звичайні і інші, ви взагалі повертаєте голови? Оглядаєтесь? Роздивляєтесь? Милуєтесь світом навколо?
Ви колись стояли під дощем? Особисто вашим, який падає тільки на вас? Після дощу, коли листя дерев ще мокрі від води, варто вітру пуститись у свій танець і під деревом іде дощ. Ні, це не зрівняється з тим, коли хтось навмисно смикне за гілку.
Краплі, вигнані вітром з гілок дерева, м’яко падають на вас. Тихо і спокійно. Вони ніби омивають вас від проблем. Викликають посмішку. А найдивовижніше в такі миті розуміти – це тільки ваше. Більше ніхто цього не відчуває, тому що саме вам пощастило пройти саме під цим деревом. Саме під цим дощем.
А ви колись звертали увагу на птахів? На дітей, які граються з ними? Тільки уявіть собі весняний вечір, коли ви прогулюєтесь містом і повертаєте голову на дитячий сміх. Ви бачите двох дівчаток, які ганяються за голубами. Пташки спокійно клюють щось на землі. Їх тут багато і кожна діловито крокує по бруківці. І раптом на них нападають два велетенські дракони. Як ви думаєте, як птахи бачать нас, людей? Звісно, ви ніколи не думали про це. Ті дівчатка також про це не думають. Вони просто щасливі.
Навколо них здіймається сірий вир птахів. Вони летять кудись подалі, стараючись знайти безпечне місце. А дівчатка сміються своїм щирим, наївним сміхом.
Ви, напевне, також посміхнулися б, якби взагалі звернули на це увагу. Але ви просто йдете мимо. Не повертаючи голови.
Ви хоча б розумієте, що тільки споглядання світу може дійсно відволікти. Саме помічаючи такі дивовижні моменти ви можете забути про проблеми і хоча б на мить стати щасливими?
Хоча, про що це я. Звісно – ні! вам ніяк це не допоможе. Ви і далі маєте втягуватись ще глибше у свої депресії, апатії і інші важкі психологічні стани.
Все ж люди дуже кумедні. Напевно, птахи сміються з нас. Жартують і кепкують з королів планети, які ніяк не навчаться бути щасливими.

Дивно, що ви ще досі не пішли. Ще досі читаєте це. Але читати мало. Мало просто дивитись. Треба бачити! Мало чути. Треба слухати! Мало розмовляти. Треба спілкуватись!
А хоча ні. Що за дурість я тут несу. Просто не звертайте уваги ні на що. Просто йдіть. Проходьте мимо, як зазвичай робите. Чи не робите? Зупиняєтесь, щоб допомогти комусь? Підсідаєте до незнайомців на вокзалі, щоб поспілкуватись? Намагаєтесь допомогти людям, чи намагаєтесь не помічати їх прохань про допомогу?

Ви колись давали милостиню? Жертвували гроші нещасним? Віддавали одяг у дитячий будинок?
Чи ви дивитесь на бездомного, який протягує руку і думаєте: «Ще один! Краще б роботу знайшов!»? А кому він потрібен? Вам потрібен?
Ви думали, як він потрапив на вулицю і чому просить милостиню? Ніколи, напевно. Навіть кидаючи йому монету, ви не думаєте про це. Вам його шкода, але чому, ви навіть не знаєте. Чому він тут? А чи не будемо ми всі на його місці? В нього також колись була сім’я. І, напевно, робота. Але потім щось сталось. Його хтось зрадив. Закон підлості, рідні або друзі, або він сам. Йому було важко, але він вижив. І єдине, що залишається – просити милостиню.
Але вам байдуже. Йому також. Головне, щоб гроші текли рікою. Він дивися на вас і бачить джерело заробітку. Він каже вам спасибі і йому байдуже хто ви. Байдуже, що ви зробите далі. Він не звертає на вас більше жодної уваги. Головне, щоб йому заплатили за його страждання.
Я знаю – ви не завжди можете допомогти. Інколи доводься опускати очі і просто проходити поряд. Інколи немає іншого виходу, крім як не звертати уваги.

А інколи звертати увагу просто не хочеться. Було у вас колись таке? Ви йдете по вулиці і помічаєте когось знайомого, але чомусь не хочеться вітатись. Різні причини бувають. Ви опускаєте очі, або дивитесь в інший бік. Навіть не помічаєте, що цей знайомий робить так само. Ви проходите поряд, взаємно непомічені.
Дивно, що ви досі читаєте це. Ви б мали просто пройти мимо усіх цих слів, опустивши очі.

На що ви взагалі звертаєте увагу? На що вам не начхати? Знаю – власні життя, власні страждання, власні проблеми. І, звісно, проблеми всіх інших. Як приємно послухати про важке життя когось іншого. Тоді вдається не звертати уваги на своє.
Ви розумієте тепер чого нам не вистачає для небайдужого суспільства? Щастя! Ніхто не буде упиватись бідами інших, якщо сам буде щасливим. Щастя, разом із совістю, змушує нас хвилюватись про інших. Намагатись допомогти їм. Просто, щоб вони були щасливі. Тому що немає більшого щастя, ніж коли хтось розділяє твої почуття. Ой! Невже знову щось егоїстичне?
Все просто:
Ви щасливі – намагаєтесь зробити щасливим когось іншого – у вас виходить – тепер щасливий ще хтось і ви щасливі разом – ви відчуваєте щось схоже на радість і захоплення разом, навіть хочеться плакати – ви стаєте ще щасливішим. Чистий егоїзм – допомогти комусь, щоб вам самим стало ще краще.
Найдивовижніша річ у світі – це коли нещасливі допомагають іншим. Коли ти і сам не маєш, що їсти, але віддаєш останній шматок хліба ще комусь.
Можливо, ви часто бачили таке, але чи звернули ви увагу? Чи намагались зробити так само?
Хоча все відносно. Все пізнається в порівнянні і залежить від точки зору. Проблема виникає тільки коли ніхто не дивиться. Немає ніякої точки зору, коли ніхто не звертає уваги.

А ви звертаєте увагу на небо? На зорі? На музику якогось піаніста, яка лунає з розчиненого вікна? На мурашку, яка біжить десь поряд з вами? На людей, яким потрібна допомога? Бажано абсолютно чужих вам людей. Когось, кого ви вперше бачите.
Байдуже, байдуже, байдуже… У всіх у очах.
О! Там десь когось пограбували в провулку! Який жах!
О Боже! Когось грабують у провулку прямо на моїх очах! Байдуже, пройду мимо. Зроблю вигляд, що не помітив.
О ні. Спіймали батька, який три роки бив свого сина! От виродок!
Що це на руці у товариша мого сина? Синяки, подряпини, опік від сигарети? Ні, ні… Ви що? Не може такого бути. Напевне, здалося.
Невже цей чоловік кладе собі в кишені товар у магазині? Байдуже. Його ніхто не спіймав, піду і я схоплю собі баночку з чимось там. Байдуже з чим. Байдуже, що розплачуватись доведеться бідному продавцю.
Ця офіціантка погано мене обслуговувала! Ніяких грошей на чай!
А напевне ця офіціантка насправді робила все, щоб вам було зручно, щоб замовлення принесли вчасно, щоб не плюнути у вашу каву.
Смієтесь? Плачете? Чи вам байдуже? Так, ви маєте рацію – краще не звертати уваги.
Хоча знаєте, давайте ще один приклад. Простенький:
– Ви чули, що Ірку з тридцять восьмої чоловік кинув?
– Та ви шо! Невже, нарешті цій … дісталось по заслугах?
На це ви точно звернете увагу. На плітки. А ви не думаєте, що пліткують і про вас?

Знаєте що? Забудьте! Зітріть з пам’яті усе, що прочитали і просто проходьте мимо, як робите завжди. Але не забудьте очі опустити. Для переконливості.
Не звертайте увагу на всю цю дурість, яку я тут несу. Просто йдіть. Забудьте. Будьте нещасними і не звертайте увагу ні на що, що вас не цікавить.
Ну все. Бувайте.
Стоп камера, завіса закривається. Тиша і темрява. Залишаю вас у спокої.
І взагалі…
Не звертайте уваги…
Я також на вас не звертатиму.
land icon
18
view icon
Проза | Версія для читання 13 лис 2013 о 03:19
Allochka Критика
Переконливе викриття взаємної, навіть всеосяжної байдужості, що існує у суспільстві. Бути байдужим - дуже просто, але водночас це страшно. Байдужа людина - страшніша навіть за найлютішого ворога. Найбільше зло у світі стається за мовчазної згоди саме байдужих людей.
05 жов 2016 о 21:52
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024