ютро

Прокинувшись одного туманного ранку наш головний герой здивувався. Він лежав на своєму звичайному ліжку посеред своєї кімнати і в очі сліпив звичний ранковий ліхтар.
Та тут з ним лежав ще хтось. Її довгі кучері на сніжно-білій постелі нагадували момент, коли тріснуте небо випускає у космос
тонни повітря, яке у цю ж мить розчиняється у тій темній безодні. Її спина вкрита рожевими цяточками - квітами посеред січневих снігів його крихітного міста, з дірявими дерев*яними дахами.
Худі, але ніжні руки ще сплять, ще не видно звичних рухів, не чутно теплих доторків. Оголені стегна гладенькі на дотик, відбивають на своїй поверхні ранкове світло. Нашому герою не хочеться вилазити з-під ковдри.
Учора у казці сьогодні між титрів. Ні свого імені згадати, ні істоти, що лежить поруч. Його рука зупинилась на батареї, щоб відчути як безкінечні стрімкі потоки кави постійно циркулюють у трубах не даючи змоги їм охолонути. Пружна на дотик стіна спокійно дихає з відомим лиш їй тактом. Чутно розмову голубів, які стоять на підвіконні і обговорюють вчорашню серію X-файлів.
У одного з них, трішки зсуваються набік окуляри і оголюють кришталеву блакить зіниць. Інший одягнутий у вузький чорний з зеленим відтінком сюртук і крихітні підігнуті внизу шорти. Закінчується уся ця краса невеличкими шкіряними черевичками з черв*яко-подібними шнурками.
У обох короткі коричневі ціпки і округлі тоненькі борідки.