Після прочитання забути...
Денну тишину різко знищив гучний гул мотору. По пустій вулиці пронісся чорний потік вітру, який змітав все на своєму шляху. Чорний мотоцикл прорізав вулицю вздовж, прямуючи до пологого спуску.
Старенька бабуся на невеличкій лавочці щось крикнула вслід мотоциклісту.
На чорному мотоциклі сидів вершник. Він їхав на повній швидкості і чекав спуску, з якого стрибне, як з трампліну.
Він був уже зовсім близько і раптом він зник. Мотоцикліст просто зник в синьому світлі. Зник так, ніби голограма, ніби його й не було. Він просто зник, випав із реальності... Його мотоцикл злетів з трампліну і впав на порожню трасу.
Старенька бабця сиділа не невеличкій лавиці і лускала насіння соняшника. Раптом перед нею пронісся божевільний мотоцикліст. Потік вітру від його мотоциклу здув насіння з її рук.
– Чорт би тебе побрав!
Бабуся дивилась вслід мотоциклу, який летів до спуску і раптом побачила як водій зник в синьому світлі.
Старенька вскочила з лавки вигукнула якусь лайку і не зрозуміла чому. Вона не пам’ятала, як і чому лаялась. Вона сіла і продовжила лускати насіння, яке незрозуміло чому було розсипане по землі.
Гарненька дівчина тримала в руках мобільний телефон. Вона комусь телефонувала. Телефонувала, але їй ніхто не відповідав.
Вона намагалась додзвонитись своєму коханому мотоциклісту, який вже давно не виходив з нею на зв’язок.
На екрані молільника блимнуло сине світло. Дівчина кліпнула і здивовано подивилась на мобільний.
„ Такого номеру не існує....” – торочив голос у слухавці.
„ Кому я телефонувала?” – подумала дівчина і поклала мобільний в кишеню.
Літня жінка стояла в своїй кімнаті і плакала. Вона була біля високої книжкової шафи. Дивилась на невеличку фотографію в коричневій рамці. На фотографії була зображена вона декілька років тому і її син весь у шкіряному одязі з мотоциклетним шоломом у руці. Біля них стояв чорний мотоцикл.
Жінка витерла сльозу (коротко зблиснуло світло невеликої люстри) і жінка знову подивилась на фотокартку.
На ній була зображена вона і чорний мотоцикл біля неї.
– Дивно, чому я біля цього мотоциклу? І чому я плачу? – вона здивовано хмикнула і відійшла від шафи.
Поважний і солідний чоловік в темно синьому костюмі сидів у великому чорному кріслі. В його просторий кабінет директора банку зайшла секретарка.
– Він ще не прийшов? – спитав начальник.
– Ні. Не розумію навіщо ви найняли на роботу цього чортового байкера. Я б не довірила йому звання охоронця нашого банку.
– Це не твоя справа.... – грубо вигукнув шеф (спалах за вікном) і запнувся, – Що відбувається? Навіщо ти зайшла?
– Я не пам’ятаю, – налякано пробурмотіла секретарка. – Напевно ви хотіли щоб я принесла вам резюме кандидатів на пост охоронця банку.
Лікар переглядав картку одного з своїх важкохворих пацієнтів. У цього був рак легенів. Він ще міг вилікуватись, але не хотів. Як тільки лікар оповістив його про хворобу він зірвався і, стрибнувши на свій мотоцикл, помчався кудись далеко.
Лікар був у відчаї. Він подивився у вікно, (де щось на секунду спалахнуло) потім знову на папку, яка була вже порожньою.
Лікар дуже здивувався – він не пам’ятав, чому дивиться в цю папку.
В цю ж мить спалах яскравого світла пронісся по всій планеті і ніхто його не помітив. Всі хто знав мотоцикліста забули про нього. Зникли всі данні про нього і вся історія його життя. Він просто зник з простору і часу. Мотоцикліст зник, як і будь-яка згадка про нього.
P.S. Після того як ви прочитаєте цей Post Scriptum ви забудете як звати мотоцикліста, забудете точний опис його одягу і мотоциклу. Забудете як звати його маму і дівчину, як звати його боса і в якому банку він працював. Забудете, як звали лікаря і як називалась лікарня. Забудете всі подробиці життя мотоцикліста. Ви більше не зможете знайти це все на сторінках цієї розповіді.
Це станеться, навіть якщо ви просто почуєте ці дві букви, або ж ваш погляд випадково упаде на них – P.S.
Не намагайтеся схитрувати – просто забудьте....
2
Футбол – гра мільйонів. Ось і зараз здавалось що на стадіоні зібрались мільйони.
Двадцять два футболісти бігали по полю в гонитві за м’ячем. Один з них був найактивнішим. Він забив вже два голи за всю гру.
Ось і зараз він біг по полю до воріт. Футболіст копнув м’яча і той полетів до воріт, які захищав, як міг, воротар. Яскравий спалах осліпив всіх хто сидів на трибунах. М’яч влетів в ворота. Футболіст, який забив гол, зник і ніхто про нього не пам’ятав. Жоден з присутніх не зміг пояснити, чому в команді залишилось тільки десять гравців.
Дуже мила і юна дівчина стояла на краю високої багатоповерхівки. Вона збиралась стрибати. Ні, вона не збиралась стрибати, вона стрибне. Він не любив її, він любив тільки свій футбол.
Дівчина приготувалась і стрибнула. Раптом її освітив яскравий спалах. Він поніс її вгору.
Дівчина прокинулась на даху. Вона знала, що збиралась стрибнути, знала що стрибнула, але не знала чому. Вона була налякана, але врятована.
Фанат сидів в кімнаті, яка була обвішана газетними вирізками і фотографіями. На всіх них був зображений успішний футболіст, кожна стаття розповідала про нього.
Фанат сидів на підлозі в центрі кімнати, розхитуючись в такт голосу диктора, який звучав з екрана телевізора. По зомбо-ящику показували футбол. Футболіст, який забив вже два гола біг до воріт. Він копнув м’яч і... і фанат осліпило синє світло з екрану.
Він розплющив очі і здивувався – він не розумів чому його кімната була обвішана газетним папером і пустими фотографіями. Фанат, який більше не був фанатом, вийшов з кімнати повністю дезорієнтований.
P.S. Після того як ви прочитаєте цей Post Scriptum ви забудете як звати футболіста, в якій команді він грав і який кубок намагався здобути. Ви забудете як звали його дівчину і звідки вона збиралась стрибнути. Ви забудете ім’я фаната, забудете де він жив. Ви забудете всі подробиці з життя цих трьох людей. Ви більше не зможете знайти це все на сторінках цієї розповіді.
Це станеться, навіть якщо ви просто почуєте ці дві букви, або ж ваш погляд випадково упаде на них – P.S.
Не намагайтеся схитрувати – просто забудьте....
3
Спалахи відеокамер і фотоапаратів. Вигуки здивованої і захопленої публіки. Одним словом – показ мод найкращого в Європі дизайнера.
Стрункі, довгоногі, худющі дівчата дефілювали по сцені в модному, новому ганчір’ї, яке нікому навіть не подобалось, але всі вважали його ідеальним – бо це одяг найкращого в Європі дизайнера.
Ось, нарешті, закінчився новий одяг і всі дівчата вийшли а сцену. За ними вийшов дизайнер.
Яскравий спалах камер осліпив всіх присутніх.
Коли люди звикли до освітлення вони побачили на сцені дівчат в будь–як зшитому ганчір’ї. Ніхто не зміг загадати де вони і навіщо прийшли...
Літак летів над країною. В ньому було сто сорок п’ять пасажирів, шість стюардес і два пілота. Вони мали прибути в аеропорт за декілька хвилин. Там їх всіх чикали родини, друзі, колеги і інші знайомі і випадкові люди.
Синя точка літака мигала на екрані радару в башті управління польотами. Літак вже був біля посадкової смуги.
Раптом небо освітив спалах і літак зник. Зникли всі пасажири, стюардеси, пілоти. Синя точка зникла з радару.
Десятки людей не могли зрозуміти – що вони роблять в аеропорту.
P.S. Після того як ви прочитаєте цей Post Scriptum ви забудете як звали дизайнера, і як називався показ мод. Забудете рейс літака і подробиці про його команду і пасажирів. Забудете імена диспетчерів і всі інші подробиці з життя описаних людей. Ви більше не зможете знайти це все на сторінках цієї розповіді.
Це станеться, навіть якщо ви просто почуєте ці дві букви, або ж ваш погляд випадково упаде на них – P.S.
Не намагайтеся схитрувати – просто забудьте....
4
Маленька дівчина гуляла на ігровому майданчику. Вона каталась з гірки і весело сміялась.
Її матуся стояла неподалік і дивилась на дівчинку.
Раптом Яскравий спалах освітив дівчинку і вона зникла.
– Сара! – вигукнула мама.
Емілі бігала по дитячому майданчику від лавиці до лавиці. Вона шукала свою дочку, яка зникло після дивного спалаху.
– Ви не бачили тут моєї дочки? – спитала вона у ще одної жінки, яка відповіла як і всі інші.
– Ні! Ви півгодини стояли там і дивились на гойдалки. Я навіть подумала що ви божевільна, напевно так і є.
Емілі набридло чути що вона божевільна. Жінка побігла додому, який був недалеко.
– Коханий! – вигукнула Емілі забігши у будинок.
– Що люба? – спитав чоловік.
– Наша дочка зникла.
– Дочка? У нас не було дочки. Ми завжди хотіли мати дівчинку і ми б назвали її Сарою, але в нас нема дітей.
Емілі розплакалась і вибігла на задній двір будинку.
– Де моя дочка! – істерично вигукнула вона. – Що ви зробили з моєю дочкою! – кричала вона в небо. – Поверніть мені Сару! – вона впала на землю. З її очей текли ріки сліз, а з горла рвався крик, який ніхто не чув.
Раптом її окутало синє світло. Вона розплющила заплакані очі і побачила що летить. Під ногами не було землі, не було нічого. Вона плила в синьому світлі кудись в небеса.
Чоловік Емілі дивився на свою плачучу дружину на задньому дворі і взяв в руки мобільний. Він хотів подзвонити її психологу. З неба спустився синій спалах...
Емілі зникла..
Чоловік біля вікна ще раз в своєму житті подумав: „ Треба шукати собі дружину!”.
P.S Після того як ви прочитаєте цей Post Scriptum ви забудете в якому місті жила Емілі і Сара. Забудете імена матусь, які були на площадці. Забудете ім’я чоловіка Емілі. Ви більше не зможете знайти це все на сторінках цієї розповіді.
Це станеться, навіть якщо ви просто почуєте ці дві букви, або ж ваш погляд випадково упаде на них – P.S.
Не намагайтеся схитрувати – просто забудьте....
5
Емілі пливла в синьому сяйві. Її обплітала ніби зіткана з світла тканина. Емілі відчувала повне умиротворення. Вона ніби померла і потрапила в Рай, або тільки плила туди.
Раптом все закінчилось... Блаженство і спокій зникли, замість них почалась тупий біль і жахлива важкість усіх частин тіла. Синя „ріка” до „Раю” зникла. Замість них тепер було сіре, металеве „Пекло”.
Емілі повернула голову і побачила сотні тіл на металевих столах. До всіх тіл, як і до неї, були прикріплені шоломи, з яких тягнулись металеві проводи. Біля неї, на такому самому столі лежала її дочка. Вона, як і всі, була непритомною.
– Сара... – ледь прошепотіла Емілі.
– Вона не чує тебе! – прозвучав голос звідкись зверху.
Емілі подивилась на джерело голосу і побачила розмите скло перед собою. За склом були два дивні, людиноподібні створіння.
– Хто ви? Що це все значить? – вигукнула Емілі.
– Ми не з Землі. Ти знаходишся на нашому кораблі.
– Хто всі ці люди?
– Ті кого ми забрали з часу і простору. Про них всі забули, зникли всі докази їхнього життя, як і твого, до-речі.
– Навіщо вони вам?
– Це експерименти. Кожен з них має іншу історію і всю цю історію ми стирали, щоб побачити як люди забудуть. Ти – перша хто не забув. Таких ще не було, тому довелось забрати і тебе.
– Що вам потрібно від людей? Навіщо вам все це?
– Ми хочемо забрати з часу найважливіших людей – всіх, хто довів людей до їхньої досконалості. Ми повернемо вас в кам’яний вік. Звичайно люди про все забудуть, але в пам’яті залишиться тінь про краще життя. Тоді прийдемо ми, як Прометеї і подаруємо вам вогонь. За це люди зроблять нас своїми богами, а самі стануть нашими рабами.
– Навіщо ці шоломи?
– Дивно, що ти питаєш саме про це. Шоломи підтримують забуття. Вони передають інформацію з мозку цих людей в мозок всіх хто має забути і – вони забувають.
– Тобто, це телепатія?
– Щось типу того.
– Тоді ви ідіоти.
– Що?
– Ви підключили єдину людину, яка не забуває, до машини, яка блокує спогади. Ви завантажили вірус у власний комп’ютер. ЗГАДУЙТЕ! – вигукнула Емілі і почала думати тільки про те, щоб всі згадали, щоб всі прокинулись.
„Згадуйте! Прокидайтесь, прокидайтесь! Згадуйте! Згадайте всі!!!”
– Вимкнути її! – вигукнув один інопланетянин.
– Пізно... – сказав інший.
Процес пішов. Сплячі почали крутитись. Їхні шоломи почали вимикатись і злітати з голів. Люди почали зникти з корабля в синьому світлі, значить на Землі почали загадувати.
Сара також зникла. Емілі полегшено видихнула. Все навколо неї зникло. Вона знову плила в синьому світлі, поряд з нею плили всі забуті...
P.S. Після того як ви прочитаєте цей Post Scriptum ви забудете всі деталі корабля інопланетян в середині. Забудете як виглядають самі інопланетяни. Забудете ім’я людей, крім Сари і Емілі, які зникли з корабля. .
Ви більше не зможете знайти це все на сторінках цієї розповіді.
Це станеться, навіть якщо ви просто почуєте ці дві букви, або ж ваш погляд випадково упаде на них – P.S.
Не намагайтеся схитрувати – просто забудьте....
Епілог
Мотоцикл злетів зі спуску без вершника. Раптом вулицю освітив спалах і мотоцикліст з’явився на мотоциклі. Всі, хто забув його, миттю все згадали...
На секунду всі забули футболіста, але раптом він знову з’явився і світ знову згадав про нього. Цей його переможний гол пам’ятали ще дуже довго. Труп його дівчини найшли наступного дня...
Яскраве світло спалахів знову освітило подіум. Всесвітньовідомий дизайнер знову з’явився на Землі. Всі згадали про нього. Його будь-як зшиті ганчірки знову вважались неймовірно прекрасними.
Яскравий спалах блискавки освітив небо. З цього спалаху раптово з’явився літак. Він приземлився і всі його пасажири благополучно зустрілись зі своїми рідними...
Сара з’явилась в парку. Вона обернулась до своєї матусі...
– Мама! – налякано вигукнула дівчинка....
Емілі летіла в синьому світлі. Вона була в повному спокої. Тепер вона точно летіла до „Раю”. Все було добре, все було чудово.
Раптом синя „ріка” до „Раю” змінилась на металеве „Пекло”...
– Думала так просто втекти від нас! – прозвучав холодний голос згори.
– Ти все зіпсувала. Тепер ніхто не забуде! – ще один голос. Холодні руки, схожі на людські, доторкнулись до тіла Емілі, яка нічого не бачила.
Її коліно пронизав різкий біль від металічного штиря, який засунули в нього.
– Ти будеш помирати довго і болісно.
Вона не відчувала ні болі, ні страху – тільки радість за всіх, кого вона врятувала....
P.S. Сподіваюсь ви не намагались схитрувати?
Забути легше ніж пам’ятати все що тут було описано.
Після того як ви прочитаєте цей Post Scriptum, ви остаточно забудете всю непотрібну вам інформацію. Остаточно забудете все, що було написано в попередніх Post Scriptum.
Ви більше не зможете знайти це все на сторінках цієї розповіді.
Це станеться, навіть якщо ви просто почуєте ці дві букви, або ж ваш погляд випадково упаде на них – P.S.
Не намагайтеся схитрувати – просто забудьте....
Не намагайтеся схитрувати - просто забудьте...
VikWriter
1
0
18
Проза | Версія для читання 16 лис 2013 о 00:13
Подібні роботи
