Gone!...

Блакитне світло заходу сонця змінюється темрявою…
В квартирі не має нічого, окрім музики, яка заповнює собою її єство…
Сьогодні – день зустрічі. Зустрічі з тим, кого вона так кохає.
Боса нога торкається холодного паркету. На мить вона зіщулюється від холоду, але потім згадує, як він грів її зимніми вечорами. Дуже схожими на цей…
Миттєва посмішка торкається її вуст. Відображення в дзеркалі миттєво відкликається, копіюючи кожен її рух. Вона дістає помаду з шухляди комоду. Йому ж завжди так подобався червоний блиск її губ.
Вона бере зелену стрічку і починає заплітати своє русяве волосся в косу. Вона дивиться на своє відображення і згадує, як вони любили стояти біля цього дзеркала. Він обіймав її, роблячи, час від часу, фотографії на свою стареньку фотокамеру. Вони й досі висять на її стінах.
Вона так давно не бачила його. Але фотографії нагадують про них, ще таких юних і закоханих. Минуло так багато часу, а вони і досі кохають одне одного. І так буде завжди. Він ніколи не покине її, як і вона його.
На комоді стоїть залишена нею чашка з кофейною гущею на дні. Вона любить каву, а він завжди обожнював зелений чай. Вона робила кілька чашок для нього кожного вечора, який вони проводили тільки вдвох. Він часто грав їй на гітарі. Під його пальцями зі струн зривались ноти справжніх шедеврів. Можливо, він часто фальшивив і грав усе, що спаде на думку, але в її очах він був богом рок-н-ролу. Його музика для неї назавжди залишиться чимось більшим. Навіть зараз в її квартирі грає одна з його пісень, які він записував їй на диски.
Вона забула в кімнаті браслет. Це був його подарунок на першу річницю. Таку романтичну і неповторну. Саме тоді вони зробили ці малюнки, що висіли напроти її ліжка. Хоча, назвати їх шедеврами важко, просто акварельні відбитки рук на стіні, але в світі не має нічого прекраснішого.
Вона одягає пальто, яке вони разом обирали минулої зими. Замотує шию його шарфом, який ще досі пахне його одеколоном. Бере троянду, не одну з тих, які він їй дарував, а ту, яку вона подарує йому.
Вона поспішає до нього, адже він чекає на неї. Всього десять хвилин і вона вже на місці. Як і він. Тепер він завжди тут.
– Привіт, любий, – прошепотіла вона, кладучи троянду на його могилу, – Я сумую…
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 07 гру 2013 о 03:58
мітки: проза
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022