Закипає чорнявою пінкою.
Непомітно і, якось, по-змовницьки,
Стану я йому, мабуть, зниклою.
Міцна, густо язик обпікає,
На серветці нотую сумніви,
Стане він, певно, тим, що тікає,
Поки ж той, що просто задумливий.
Тихо ніжність в мені пророста
До такого, в усіх загубленого,
І до кави, що гріє міста,
Бачиш, літо на що погублене.
Ми відтоді страшенно наповнені
Показовістю й дитячою дурістю,
А та кнайпа давно заполонена
Подібних наївних ніжністю.
L_Svit
4
0
18
Поезія | Версія для читання 21 гру 2013 о 06:42
Подібні роботи
