Горнятко

- Ой, дівчино, такий хороший хлопець, тримайте його! – усміхнулася провідниця, підіймаючи сходи потяга і закриваючи двері.
Тримати? Кіра вже давно нікого не тримала коло себе навмисне. Вона давно для себе зрозуміла – люди не власність, вони ніколи не будуть чиїмись навмисне. Це – лише їх воля.
Навіщо намагатися втримати біля себе людину, яка сама того не хоче? Кому від цього буде легше? Люди постійно прагнуть вперед, прагнуть вищого, кращого, і часто це переноситься і на їх коло знайомих. «Спілкуйтеся лише з успішними та щасливими людьми» - цій істині слідують усе більше й більше людей. Але як це, думала Кіра, хто буде допомагати людям, у яких зараз скрутний момент, якісь невдачі в житті? Адже вони бувають у всіх, і у успішних теж. І хтось обов’язково був поруч із ними в той момент… А вони натомість просто залишать невдах, бо боятимуться «заразитися» їх проблемами?
Раніше Кіру сильно вражало, коли близькі їй колись люди віддалялися від неї, або й зраджували, вона плакала, відчуваючи дорогі втрати, їй наверталися на очі сльози коли вона лише кивала при зустрічі людині, про яку колись знала найменші деталі. Та зараз вона просто глибоко зітхає, знову повторюючи собі: «якщо людина не хоче – ніхто її не примусить», і згадувала тих, хто є поруч тепер.
Хоча, можливо, Кіра нікого вже не тримала зараз біля себе тому, що тримала тепер тільки його? Тримала не так, як інших. Вона не прагнула щоб він був лише її, не вимагала, щоб він був постійно поруч. Вона просто міцно тримала його в пам’яті, усі зустрічі, усі його слова, і з усіх сил намагалася їх не втратити і постійно поповнювати цю свою скарбничку, закарбовуючи все нові й нові моменти.
А він колись казав: «тримайте людей, як тримаєте горнятко з гарячим чаєм». Вона його так і тримає. А інших? Але ж неможливо тримати одразу багато горняток… Навіть кілька не втримати міцно: підхоплюєш одну – вислизає інша, хапаєш ту, падає третя, притискаєш її, знову перекидається перша… А одну ти завжди триматимеш міцно, поки не вистигне, або поки не врониш через неуважність.
«Натягнута струна звучить поки жива…» - плаче в навушниках СКАЙ. Так, зв’язок з найближчими Кіра воліє скоріше порівнювати зі струнами,з ниточками. Натягнуті – люди близькі, послаблені – вони вже практично не цікавлять одне одного. І знову ж таки – жодного насилля. Достатньо послабити натяг з одного боку – нитка провисає, як би сильно не тримали з іншого. Коли люди хочуть триматися одне одного, вони завжди знаходять час. Між ними не існує винних, фраз з відтінками прибріхування: «вибач, немає часу», «вибач, стільки всього навалилося» та подібних. Вони звіряють графіки до секунд, аби викроїти п’ять хвилин на зустріч, вони друкують СМС довжиною в три повідомлення, аби розповісти про свій день, вони впиваються кавою, аби мати змогу ввечері дослухати розповіді до кінця,що затягуються до опівночі. «Немає часу» - найвідвертіша брехня в стосунках.
«Докотилися, горнятко і ниточки – так тепер виглядає моє життя», струсонула головою Кіра. Потяг, що відносив Його десь на захід країни вже зник з обрію, сутінки ставали все темнішими. Кіра розвернулася, і тихенько потупцяла потертими конверсами у вихід «ДО МІСТА».

Липень 2012
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 21 гру 2013 о 06:47
мітки: думки, люди
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024