ч2
- Ви знаєте як важко іноді бути інтелігентним голубом з вельмишановними круками. - сказав один, при цьому його вишукані вуса вигнулись у крихітну, але добре помітну посмішку.
- Так я вас чудово розумію містере Бернз. - мовив другий. Його акцент походив на якийсь далекий Туманний Альбіон, але літери на ґудзиках твердили, що сам він прибув із Вінниці. - Інколи я також не маю, що сказати на їхні бачення нашого велетенського світу. А ви бачили їхніх дам - одні красуні і де ж вони їх знаходять. Їхнє благородне пір'я, манери і те як вони походжають дахами - це ж вершина письменницького задуму.
- Містере Вашингтон, а чи не злітати нам зараз у лазню, попити пуншу і пошукати кількох красунь?
- Я тільки за містере Бернз. - і вони поправивши метелеки полетіли.
Наш головний герой від побаченого і почутого дуже здивувався. Він ніколи не міг і подумати, що на світі можуть існувати такі елегантні і розумні істоти.
Біля батареї розмістилось крісло на якому акуратно лежав поскладаний одяг. Наш герой вирішив його одягнути і вуаля усе йому підійшло. Твідовий піджак ідеально на ньому лежав, сорочка ніжно обіймала його торс, а взуття, яке спокійно собі стояло під кріслом було його розміру.
Герой вирішив пройти прогулятись у його голові закрутилась думка - «Якщо я це місце не можу згадати то можливо хоча б знайомою видасться вулиця.» І він повільними не зовсім впевненими кроками вийшов з квартири. Щоб бодай повертаючись не заблукати він вирішив запам'ятати якісь характерні ознаки дверей цієї квартири і одразу у око йому боляче впало і запекло те, що на дверях розмістився надпис «Верх». Також на дверях не було і натяку на замок, лише клямка зі злізлою позолотою, яка не хотіла відпускати руку, після довгих старань все ж таки відпустила. І він вирішив - «Піду вниз, бо верх за цим дверима». І пішов наш герой униз сходами, пройшовши ними 1 поверх він помітив, до болю знайомі двері, і знову в око боляче впав і запік надпис «Верх».
Після не зовсім довгих роздумів він вирішив піти вниз, «якщо внизу верх значить там десь угорі низ». І справді пройшовши 1 поверх вверх - чи то пак униз він побачив уже незнайомі двері, але на них уже красувався надпис «Низ». Наш головний герой зробив спробу відкрити ці двері та клямка постійно кудись відхилялась і йому лиш за допомогою обох рук вдалось її зловити і різко потягнути на себе. Вони відчинились. І він побачив шматок вулиці. Більшу половину цього шматка містила стара схожа на львівську австрійська бруківка. Її межі підкреслювали 2 з половиною ліхтарі, які світили по черзі. Сходи на яких тепер стояв наш головний герой нагадували широку криву, яка вела до чорної високої фіртки. І по них не можна було просто спуститись довелось стрибати, робив це наш герой добрих півгодини. Врешті решт дострибавши на вулицю він помітив тонку стрілку білого кольору, яка показувала направо, тому наш герой вирішив піти наліво. Саме в цьому напрямку і полетіли містери-голуби. «Можливо саме вони допоможуть розібратися мені що й до чого»...
grill
2
0
18
Поезія | Версія для читання 31 гру 2013 о 06:26
Подібні роботи
