Щоби душі свої, хоч якось заспокоїти,
Свою слабість вкривати грубими масками,
Чужими такими, зовсім не своїми.
Ми звикли тікати від справжнього,
Хоч воно так до нас наближене,
Цуратись єства споконвічно нашого,
Перед тим, що суспільством прийняте.
Ми вже стали до себе не схожими,
Як на мене то живем по інерції,
Так хвилюємось помилками ближнього,
Що забули про власне серце.
© Ігор Кордис.
06.01.14
Verlen
6
0
18
Поезія | Версія для читання 09 січ 2014 о 00:39
Подібні роботи
