прапор України
Про нас Журнал Конкурси Роботи Автори ARTPEDIA
Вхід ➨Реєстрація

Невідомо чим закінчиться та історія... Може, квітами? Дивний кінець... А чи коханням?! Ще дивніший. У ній грає Ніцше й більше нема місця ні на що, а він не розуміє її задуманості. Згадує призабуті власні вірші? Чи думає, яим чином втекти з псевдоканьйону, що розкинувся перед очима? А, може, вона й зовсім не думає ні про що, вслухаючись в музику тиші й пристального погляду зі спини? Та все ж вона мовчить. Часом погляне вверх на нього, відразу ж відвернеться. Соромиться. Соромиться своєї слабкості. Він наче й близький їй, а, проте, пізнали одне одного таки зовсім недавно. Сказати?? Зовсім не варто.
Їй пригадалась ПРИРОДА. Вона ж сама та руда відьма! Причарую, приворожу, закохаю! Але чи сама хоче цього, чи просто не подобається дивитися в далечінь без палючого погляду в спину... Й далі мовчить, просто мовчить.
Сталося! Чи хотіла? Вона не знає, тільки тепер їй дивитися вниз, стояти зі спини й розділяти невідь тишини незрозумілі, дивні й пізнані частини. Повториться? Хтозна!
Час повертатись додому. Вже сонце зайшло.
Yaro_Mantyka
Yaro_Mantyka
land icon
4
0
18
view icon
Поезія | Версія для читання 20 січ 2014 о 22:13
Анонім Критика
Вдало передано почуття людей, що пізнати нерозділене кохання. Почуття і стосунки - це завжди певна незвіданість, що й відчувається у рядках Вашого твору. Виправте "яким", "пристальний" - "пильний"
18 січ 2016 о 02:25
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024
Українська Русский English Deutsch Italiano Polski Magyar
Site map