Революція в Україні: часи окупації і сьогодення –
крок до майбутнього чи до прірви?
Коли ми звернемося до історичних джерел, можна констатувати факт, що під час окупаційного режиму головною політичною метою в державі – було знищення українського народу, викорінення державності. Чи не повторюється це зараз? Хіба гідні ми переживати воєнні дії – через мирне прагнення до змін, до кращого майбутнього: відкритого і толерантного. Звернемось до історичних фактів (Історія України - Повхліб Вікторія; Олег Вернадський): 20 вересня 1941 р. німецько-фашистські війська вдерлися в столицю Української РСР. 778 днів Київ перебував під п’ятою окупантів. 778 днів гітлерівці руйнували й грабували місто, знущались з радянських людей. У Києві, як і в усіх тимчасово окупованих містах і селах, було встановлено фашистсько-поліцейський режим, введена рабська праця. Тільки в Україні за часи війни було створено 180 великих концтаборів, які в народі називали “фабриками смерті”. 250 українських сіл з усіма їх жителями були повністю спалені окупантами за непокору. Було зруйновано 714 міст та селищ, 28 тис. сіл.
Можна провести паралелі між характером жорстокого окупаційного режиму, який визначався як людиноненависницький, з масовими репресіями, знищенням і депортацією мільйонів громадян України із сьогоднішнім свавіллям влади, яка допускає «братовбивство», застосування зброї для нищення власної нації, яка піднялася як і в часи Другої світової війни, десять років тому («Помаранчева революція»), так і зараз заради гідного майбутнього, відстоюючи демократичні цінності. Як наші предки проклали нам шлях до свободи та незалежності дорогою ціною – власним життям, так і зараз народ об’єднався в спільній меті заради майбутнього України. Чому ж така розправа чиниться власним Президентом, коли не йдеться мова про боротьбу за територію і захоплення державності як в часи окупації, а поставлена і оголошена ціль громадян країни – підписання угоди з Європейським союзом? Чому застосовуються крайні методи, які використовували фашисти при загарбанні нашої держави та не йдеться мова про компроміс, обговорення і звернення до народу аби знайти вихід із ситуації, яка склалася на Майдані? Люди будуть стіною стояти, як говорять до кінця, поки ті, хто приймає закони і розпорядження, ухвалює бюджет та допускає злочинні дії не прийме народного волевиявлення і рішення громади.
А паралель, яка намалювалась владною силою несе виняткове «звірство», якого надалі допускати не можна. Слід покласти край безладу, який допустили «владні вожді» в теперішній час. ЄС також наголошує та закликає всі сторони конфлікту шукати всеохопного діалогу й демократичного розв’язання, що відповідатиме сподіванням українського народу. Громадяни України – не жива мішень для боротьби політичних ешелонів влади. Дисгармонія і руйнація має бути порушена мирним об’єднанням заради спільної мети – майбутньої солідарності, толерантності, захищеності народу. Як зазначив блаженний отець Святослав: «Мужнім не є той, хто перший б’є, мужнім є той, хто вміє підтримати народ». Це говорить про багато.
Наше майбутнє – в наших руках. Тільки ми – єдиний народ, народ з глибокою історією, сила якого в корінні, народ, який об’єднався заради спільної цілі за гідне, вільне, незалежне, демократичне майбутнє, за прозорість, легітимність судочинства, рівноправність в державі крок за кроком наближаємося до мети, до народного рішення, яке має бути почутим та прийнятим і ухваленим теперішньою владою. Як зазначив чеський політик Штефан Фюле: «Для розв’язання кризи необхідно відновити довіру людей і почати всеосяжний процес для відновлення стабільності вкраїни». Український народ, оголошуючи народну думку Президенту та парламенту для ухвали чекає у відповідь не штурму і опору від армії, а діалогу, конструктивного діалогу, який вирішить долю майбутнього суспільства.
Саме запровадження стандартів Ради Європи у сфері демократії, верховенства права і прав людини слід розглядати як головний політичний пріоритет держави та ключовий механізм досягнення відповідності України передусім політичним критеріям членства в Євросоюзі. Повноцінна участь України в міжнародних організаціях сприятиме розв’язанню проблем внутрішнього розвитку. Буде розширено та поглиблено міждержавне спілкування, будуть розвиватись національні інтереси в інших країнах і водночас досягнуто цілей міжнародної спільноти. Все це можливо коли влада і народ солідарні в розумінні спільної мети, коли ворожнеча припиниться і наступить об’єднання «фронтів».
(30.01.2014)
мітки: Роздум, сьогодення, революція, 2014
Подібні роботи