На безлюдних і замерзлих вулицях,
Я гуляв, а він йшов за мною безслідно,
Білими сніжинками, що до обличчя туляться.
Так спокійно дихалось, без людей і натовпу,
Без суєти і буденного поспіху,
Що захотілося сніжинками стати раптом,
І розтанути у вітрі ранковому.
Полетіти за мріями в затишок,
Білого танго зимових хурделиць,
І цей холод колючий прощати,
Засинаючи в білій постелі.
Моє місто заснуло під снігом,
На безлюдних і тихих вулицях,
А я зникав так само безслідно,
Як і сніжинки, що до обличчя туляться.
© Ігор Кордис.
30.01.14
Подібні роботи
