В останнє губи шепотіли:"Мамо",
Іще й дівчата не торкалися тих губ,
Чому так рано, господи, чого так рано?
Такі великі душі в вічність йдуть.

Ти їх береш, то їх напевне доля,
Така вже доля в цілої землі,
Ти чуєш!Як до тебе люди молять,
А душі йдуть в нерівній боротьбі.

Ну скільки ще? Чи мало тої крові?
Де б ти не був, я прошу, зупини,
Так вже болять оті вінки тернові,
Так вже ятрять від куль ці борозни.

Нам треба миру, вже навоювались,
Уже б хоч краплю кращого життя,
Уже би щастя, остогидла жалість.
Щоб вільні люди і щоб вільний я.

В останнє губи шепотіли:"Мамо",
Іще й дівчата не торкалися тих губ,
Чому так рано, господи, чого так рано?
Такі великі душі в вічність йдуть.

© Ігор Кордис.
03.03.2014
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 07 бер 2014 о 03:19
Показати всі коментарі (4)
Ksyuta, Дуже вдячний вам!
22 лип 2015 о 04:33
Анонім Критика
До болю щиро змальовано сумну реальність: втрату життя ще зовсім юними особистостями через військові дії. Відчувається, що автор цілком щиро поділяє біль втрати, яка є найстрашнішою. Але поправте, будь ласка, "бороТьбі"
14 гру 2015 о 15:57
Анонім, зроблено)
15 гру 2015 о 03:51
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024