Одна фраза

Одна фраза, і враз покотилися сльози,
Туш залишила свій слід.
Люди, скажіть мені, як жити можна,
Якщо вже немилий цей світ?

Якщо нема сенсу у тому, що пишу,
У тому, де правда гірка.
Кому я це все передам? Що залишу?
Хто впізнає мене в цих рядках?

А нікому не треба. Ніхто не впізнає.
Для них це слова на папері.
А для мене – рятунок. Тепер я не знаю,
В які мені стукати двері.

Де шукати того, хто не скривить душею,
Хто прийме таку, яка є?
Хто зуміє піднести мене над землею
І змусить забути все зле?

Багато питань, та ніхто їх не чує,
Кожен лиш знає себе.
Ніхто не підтримає і не відчує,
Як біль моє серце шкребе.

Я сама залишилась. Вітер лиш часом
Дме в спину і впасти не дасть.
Думки всередині виспівують басом.
Пробачте, така моя масть.
2012 р.
Amster_Dama
Amster_Dama
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 19 бер 2014 о 05:00
Allochka Критика
Самотність, відчуття непотрібності... - це те, що гнітить людину, висмоктує із неї усі сили. Тільки переборовши усе це, можна змінити хід власного життя.
12 тра 2016 о 17:14
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024