Коханий солдат
Розвіював сиве коротке волосся.
Здалося, що він їй вже сльози всі витер,
Хоч знав, як нелегко весь час їй жилося.
Вона мала все: роботу, родину,
Повагу і спокій на старості літ.
Не мала лише поруч себе людини,
Яка вже давно залишила цей світ.
Їй було сімнадцять, він був трошки старший,
В почуттях з головою, ніяких турбот.
Та якось приніс він їй квіти, як завше,
А ввечері вже його везли на фронт.
І сльози, і біль, і чекання, і трепіт,
Мільйони листів, що казали: "Живий".
У снах вона чула його ніжний шепіт
І бачила рідний стан молодий.
Та більше від нього листи не вернулись,
І туга роздерла її на дві долі.
Життя її вже сто разів обернулось,
А він десь лежить непорушно на полі.
Любив Батьківщину, любив рідну неньку,
Пішов, залишив, не вернувся назад.
А вона не забула своє серденько,
Лиш гордо сказала: "Мій коханий солдат".
2013 р.
Amster_Dama
2
1
18
Поезія | Версія для читання 01 кві 2014 о 22:38
Allochka
Критика
Трепетно, бере за живе. Добре передано особисті переживання. Вірш викликає щире співчуття і гордість за таких людей, які здатні принести своє життя на олтар Вітчизни, а також тих, що сповна поділяють таку непросту, але почесну місію.
Подібні роботи
