ЛИСТ З МИНУЛОГО!
Я знаю, ти здивований, що тримаєш цей лист. І, мабуть, думаєш як таке можливо. Я, будь на твоєму місці, теж здивувався б.
Скоріш за все ти мене не знаєш. А може і знаєш? Насправді я не маю жодного уявлення про те, який проміжок часу пройшов з моменту написання листа і його читання. Може пройшов рік? п’ять років? п’ятдесят? а може ціле століття? Чи, навпаки, лише декілька днів? Можливо, ти живеш десь неподалік? А може, взагалі на іншому кінці землі? Для мене це загадка, відповідь на яку я не буду знати ніколи. І від цього мені робиться дуже хвилююче. Дивно усвідомлювати, що колись – невідомо коли і десь – невідомо де, ти читатимеш мою історію.
Мабуть, тебе хвилює, чому я це пишу. Хвилює-хвилює. Я вже уявляю твої здивовані очі, коли ти отримав цей лист. І те, що зараз ти посміхаєшся, бо я написав правду. А ще тобі не терпиться дізнатися хто я, звідки і коли жив. Адже ж правда? Відповіді на ці запитання ти дізнаєшся в кінці листа. Але не спіши це робити. Приділи трохи часу, щоб прочитати це послання повністю. Я думаю, що тобі буде цікаво дізнатись, що ж я тут написав. Тому зручніше вмощуйся у кріслі і погрузися в мою розповідь.
Не буду розказувати про своє життя. Адже це нудно і тобі точно не захочеться це всі читати. Почну, мабуть, з того, що я великий мрійник і просто обожнюю читати. Тільки ти не думай, що я якийсь дивний. Я – найзвичайніша людина з найнезвичайнішою і водночас такою банальною історією великого кохання. А все почалося з того, що я захопився одним романом. Автором був мій близький друг, називати якого я не буду. Скажу лише, що в період розвитку моєї історії він не був відомим письменником, а лише вставав на цей важкий шлях. Він почав писати один роман. Я впевнений, що в майбутньому цей роман буде дуже відомим. А тоді це лише були чернетки, які той погодився дати мені почитати. Саме це і стало поштовхом до великого кохання. Тобі цікаво як? Не поспішай подій. Повір ти про все це дізнаєшся.
Так от, я почав читати цей роман, який виявився дуже цікавим. Я і не сумнівався, що він таким буде,а ось мій друг сумнівався. Письменники, мабуть, всі такі – ніколи не вірять в свої сили. Мене зараз переповнюють емоції. Я не можу спокійно це все згадувати. Моя рука тремтить, а чоло вкрилось потом. І я досі не можу повірити, що це відбулося зі мною. Так, щось я відходжу від теми. Повернімось до роману мого друга. З перших рядків я погрузився в світ мрій і фантазій. Мій друг вмів перенести читача в інший світ – світ книги. Перші 100 сторінок рукопису я проковтнув як малесенький ковточок води. Мій друг трудився над ними цілий місяць, а я за день це все з’їв. І не просто з’їв, а й не наївся.
Роман розповідав про одну дівчинку, яку переправили кораблем з Англії в одну із її колоній. Її батьків, знатних дворян, арештували і звинуватили в зраді, а дівчинку відправили на інших континент з думкою, що, якщо вона не загине під час плавання, то потім обов’язково помре у незнайомій місцевості. Але дівчинка не просто не померла, а й багато досягла в житті.
Коли вона прибула в колонію, її зразу ж вдочерили заможні плантатори, які дали дівчинці все, що могли. Вони стали їй справжніми батьками.
Дівчинка росла і перетворювалась в неписану красуню. Коли вона стала повнолітньою, то вирішила повернутися на Батьківщину, знайти тих, хто зламав їй життя і відшукати своїх можливих родичів. Це їй далося нелегко, але все ж родичів вона знайшла і ворогів теж. Правда вона не спішила називати своє справжнє ім’я і була представлена англійській знаті, як дочка англійської аристократичної пари, яка виїхала у колонію і сколотила там великі статки. І ось на одному із прийомів на сцену виходить ще один персонаж. І це – я.
Ти здивований! Бачиш, я, навіть, не питаю тебе про це, а просто констатую як факт. В тебе великі очі, ти перечитуєш останнє речення і повертаєшся на початок, звідки я почав описувати роман. Ти заплутався: роман це чи реальна історія. Друже мій, це роман, який став реальною історією або реальна історія, яка стала романом. Тепер ти заплутався ще більше. Дозволь я все тобі поясню.
Мій друг справді писав роман, але за основу він взяв реальну історію. Виявилось, що ця дівчинка – його далека родичка. Він довго її розшукував, а коли знайшов, то почав писати про неї роман. Але дівчина не знала, що це її родич, як і не знала про роман. Він захоплювався її мужністю і винахідливістю і вирішив, що про неї мають дізнатися усі.
Як про це дізнався я? Дуже просто. Коли на одному із прийомів я побачив головну героїню роману, то був дуже здивований. Ще би. Ти бачиш перед собою ту. Про яку читав, якою захоплювався і яку покохав. О, ти знову шокований моєю відвертістю. Так, я справді закохався в головну героїню роману. Я розказав все своєму другу. Про кохання я, звичайно, промовчав. А він лише розсміявся. Зрозумівши, що виглядаю дураком, я вирішив, що мені здалося і, що про це краще забути. Але щось не давало мені спокою і одного разу мені випала нагода бути представленим леді, яка покорила весь вищий світ. Вона розповіла мені історію, яку розказувала всім і, яку я вже знав. З роману. Тоді я не на жарт розізлився на свого друга. Після прийому я негайно відправився до нього. Там, під моїм натиском, він признався в усьому. Сказати, що я був здивованим, це нічого не сказати. Я був вражений. По-перше, виявляється я закохався не в книжкового персонажа, а в реальну людину. По-друге, прямо переді мною відкрилися двері, які я думав навічно будуть замкнуті. Це завоювати любов тої, яка стала для мене усім всесвітом. Мабуть, ти думаєш, що я божевільний. Та це і не дивно. Я сам тоді так думав. Але зупинятись не хотів. Моє божевілля додало мені сил боротись за свою мрію. І я розпочав власну гру. Без правил. Гру по завоюванню прекрасної леді. В цьому плані у мене був один козир. Я знав правду про цю леді і це давало мені більше шансів.
Спочатку я вирішив знайти тих, хто знищив її батьків. Це виявилось нескладно, адже останні 25 років потрібну мені посаду займала одна людина. Оскільки мені були відкриті ті двері, про існування яких деякі леді, навіть не здогадувались, я швидко знайшов того, хто віддав наказ про страту. Ми з ним поговорили і він частково признав свою вину. Правда скандал тоді був великий. Цей джентльмен (хоча я таким його не вважаю) поширив різні чутки про мене. Хто знав мене давно – не вірив, але були і такі, хто зачинив переді мною свої двері.
Крім роботи детектива, яку я на себе взяв, я продовжував відвідувати всі прийоми, де була моя дама серця.
Спочатку вона трималася мене осторонь, але в якийсь момент бар’єр між нами пропав.
Все ж існувала одна проблема: ті, хто хотіли,щоб дівчинка на кораблі загинула, дізналися, що вона повернулася. На леді оголосили таємну охоту. Проте ніхто не знав, як ця леді виглядала і це ускладнювало їм завдання, а мені давало час відновити добре ім’я цієї сім’ї.
Не буду описувати, що і як я робив, щоб завоювати цю красуню, але після тривалого часу мої зусилля винагородилися і вона стала моєю. Але продовжувала мовчати про своє походження. Звичайно, мені це не подобалося, адже це означало, що вона мені не довіряє.
Я зробив все, що від мене залежало, щоб справедливість перемогла, але для того, щоб це сталося не вистарчало однієї деталі. Я розумів, що цей козир є в руках моєї коханої. Тому одного вечора, коли ми змогли декілька хвилин на балу побути наодинці, я відкрив всі карти. Дама не була здивованою, але не пояснила звідки все знала. Вона в темноті саду передала цей козир. Це був документ, який її тато дав їй перед всіма подіями і, який повністю оправдовував мою кохану і її сім’ю.
Коли всі таємниці були розкриті, ми оголосили про заручини. Моя Джейн (ось ти, читачу, і дізнався її ім’я) познайомилася зі своєю ріднею. Всі були раді, що знайшлася їх кровинушка. За сімейними посиденьками кожен дізнався для себе щось нове. Мою кандидатуру її сім’я схвалила і скоро ми одружилися.
Роман мого друга мав щасливий кінець.
Ось і все. Дякую, що ти виділив свій час на читання цього листа і сподіваюсь, що ти не був розчарованим.
Нехай щастить тобі. І бажаю великого кохання, бо без нього ми, повір мені, нічого не варті. Якщо ти впевнений, що знайшов ту єдину, роби все, щоб ви були разом. Знай, що будь-яку неприязнь можна побороти. Потрібно лише знайти підхід. А кохання, особливо взаємне, окриляє і додає сил для нових звершень.
Джон, липень 1845.
Англія.
© Copyright: Христина Шурдак.
Kristina_Sh
1
0
18
Поезія | Версія для читання 02 кві 2014 о 08:32
Подібні роботи
