Падіння
Все почалося через Мальсенпорнеса. Ученому не подобалося,що його ідеї висміюють,а його самого примушують виконувати лише фізичну працю. У нього зародилася Лють. Ніхто не помітив цього. Боги не підказали. А може не намагались. Але ніхто вже їх не слухав. Жерцям і науковцям здавалось,що вони стали вищі за Богів.
А Мальсенпорнес діяв рішуче. Він виношував свою Лють,як жінка нове життя,леліяв та потурав їй. Одного дня Лють виросла і просилася назовні. Вона підказала своєму господареві,що робити. І Мальсенпорнес пішов до рабів. Розповів їм про те,який він добрий і як хоче їм допомогти. Майже рік зрадник готувався до повстання. Збирав зброю,продумував план звільнення союзників. А раби,як наївне стадо бізонів,вважали його Посланцем Богів. І йшли за новим ватажком,не бачачи,що він зовсім не святий і єдиною його метою було стати вождем,знищити всіх,хто з нього насміхався. І день настав,і місто запалало.
Групка останніх живих вчених,на чолі з двома шаманами,рухалась до найбільшої споруди в місті – монументальної піраміди,з вершин якої можна було побачити Велику Воду. Замикав групу п’яти воїнів їхній ватажок - Дюльстерк Безсмертний. Прізвисько своє отримав через те,що єдиний пережив Велику Битву за Поляну Гепардів. Усі вискочили на платформу і один з шаманів запустив механізм. За мить і вони на вершині піраміди.
Очманілі раби уже близько. Вони немов гієни намагалися роздерти своїх суперників якнайшвидше. Їх було багато. Раби лізли на піраміду,незважаючи на столітні забобони.
Учені підійшли до статуй воїнів які стояли на чотирьох кутах вершини та крутнули якийсь механізм. І враз камінь ожив. Здіймаючи хмару пилу,механічні воїни зайняли оборону. Пліч-о-пліч з ними стояло п’ятеро людей.
І ось ворожі сили зіткнулися. Дюльстерк Безсмертний,не зважаючи на своє прізвисько,загинув першим. Проте його місце одразу зайняв Каросао Червоноголовий. Він,махаючи списом направо і наліво,не підпускав до себе ворогів. Та ось збоку нього,зламавши кам’яну ногу,покотився додолу один з бездушних захисників. Водночас Ірісарікіті Могутній залишився без правиці. Затиснувши рану рукою,воїн відкинув супротивника ударом коліна в живіт. Проте,неначе у міфічної істоти,замість одного суперника,з’явилось зразу три. Могутній зрозумів,що йому не перемогти. Він видав дикий крик і кинувся на спис повстанця. Ще двоє кам’яних захисників залишилися без рук,а останній,упавши на спину,розвалився на дрібні осколки. Кілька секунд і серед воїнів в живих залишився Каросао Червоноголовий. Усе його тіло було покрите шрамами і синцями. Але він не здавався. Каросао бився наче тигр,над яким кружляли грифи. Вони вже вважали його трупом і не зважали,якщо один чи два їхні побратими впадуть мертвими. І ось воїн впав.
Ошалілі раби кинулися на беззахисних учених. Ніхто не вижив.
І тут на вершечок піраміди виліз головний заколотник – Мальсенпорнес. Обличчя його сіяло. Він звільнився від Люті і лише зараз зрозумів,яким тягарем вона була. Видряпавшись на самий вершечок,Мальсенпорнес звернувся до своїх союзників.
- Мої воїни! Я переміг! Тепер я ваш новий владика! Я не дозволю вам загинути!
Раптом до нього підійшов один з його рабів. Звали його Лайосонга. Це був міцний,смуглявий,з довгим кучерявим волоссям молодий чоловік.
- Хто сказав,що ти наш володар?
Мальсенпорнес запнувся:
- Ну … я останній учений…
Лайосонга скрикнув:
- Чуєте!? Він учений! Як ті,котрі нас гнітили! Чим він кращий за них? Нічим! Давайте уб’ємо його!
Звідусіль залунали схвальні вигуки і незабаром голова зрадливого Мальсенпорнеса покотилася вниз.
***
Пройшли роки. З лісу вибігло десяток чоловіків. Усі були худі,згорблені та волохаті. Загалом вони більше були схожі на мавп,аніж на людей. У жовтих очах кожного можна було прочитати лише одне тваринне бажання – їсти. Багато і безупинно.
І раптом в одного з них виникла думка: чому не з’їсти одного з побратимів? Видавши хрипкий рев,він ударив каменем одного з собі подібних. Той повалився мертвий. Убивця перший підійшов до трупа і впився в шкіру загиблого. Було несмачно,проте голод тамувало. За кілька секунд останки зграї оточили труп і їли не видаючи жодного звуку.
Вдосталь наївшись,вбивця відійшов трішки вбік. Він стояв увесь забризканий кров’ю і в його постаті було все важче вгадати гордого раба Лайосонга, котрий так хотів Свободи.
Подібні роботи
