Мої п’янкі далекі зорі
для вас залишуся любим.
Хоча не бачу вас надворі
Та все одно шукаю губи
Б’ючи невидимий горіх
Прокльони посилаючи на всі
Чотири сторони і гріх
Далеко. Я так любив о ті
Солодко-ніжні твої
Вуста, немов пекельні
Жадані, ті вогні
І очі сіро-скельні
Мені спокою не дають
Тебе хочу, посеред вод
Де мавки нас зовуть
У свій шалений хоровод
Тебе із шатів золотих
З крамниць
Так вирвати хочу із них
Твоїх темниць
І обійняти, і у вуста
так ніжно цілувати
рахуючи до ста
і промовляти – ти
ти моя, моя
солодка ніжна смерть
любов, зима
і тиша що леть-леть
жевріє в темряві
в моїй душі
та навіть і в вісні
моя слюда в тиші….
Flamus
4
0
18
Поезія | Версія для читання 18 тра 2014 о 06:48
Подібні роботи
