Без назви...№ 33
Проходили літа. Я був один, а інколи з іншою, а частіше - з іншими. Ходив сам не свій, білий немов не було душі. І ніхто не зміг мене вже витягнути з тієї власноствореної пітьми.
Але я не знав, що ти була така як я. Ти була самотньої чорноволоссою принцесою. Ти була прекрасним янголом з ідеальною фігурою на пишними формами. Ти теж одна блукала серед міста, ти теж читала триллери, ти теж колись любила, ти теж наодинці.
І коли наші погляди зустрілись, ми вже не могли зупинитись. Ми йшли одне до одного, залишаючи біль та сум позаду, руйнуючи світи, знаходячи нових себе.
Коли твоє чорне довге чорне волосся лягло мені на спину, я відчув ейфорію, воно пахло мигдалем та взаємністю. Я обійняв тебе міцно, ти притулилась до мене чолом. Ми були ніби, як одне ціле. Ніби два моря зійшлися в океан. І заглянувши в твої небесні карі очі, я поцілував тебе. А ти дала згоду, що ти будеш моя, а я буду твій.
Bergino
0
0
18
Поезія | Версія для читання 20 чер 2014 о 19:46
Подібні роботи
