шляху,бо я в лабіринті
блукаю який вже день,
кричу від болі,
лунає ехо моє,
та хто ж почує
як я тут одна
ходжу в самоті,
перев’язана міцно
кайданами, у полоні
печальному живу,
вже від крику
голос посаджений,
Але я пошепки Бога
молю,щоб допоміг
вибратись з цього
тяжкого стану,
він то почує мої
благання й прийде
спасіння мені,
я виплутаюсь нарешті
з кайданів,що зв’язали руки,
здавили пересохше горло,
вся шкіра стала
суха,набрякла,під
очима фіолетові синці,
все обличчя схоже
на бліду поганку,
давно вже зник
з нього рум'янець ,
все сильно болить,
Але коли я тебе побачу,
то від дотику, наче
чарівного я вже
не буду кволою
і безпорадною,
я оживу і все буде
нормально і знову
метелики закружляють
веселі, шалені танці,
танці палкої любові
у нашому місті Щастя.
Annet
3
0
18
Поезія | Версія для читання 10 сер 2013 о 02:27
Подібні роботи
