Притча про красу. І.Франко

Арістотель-мудрець Олександра навчав І такий у альбом йому вірш написав:

"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса, Небезпечне оружжя - жіноча краса.

Тільки мудрість, наука і старші літа Подають проти неї міцного щита".

Арістотель-мудрець по садочку гуля, - Бач, Аглая іде і очима стріля!

Та Аглая, котрої надземна краса Звеселяє людей і самі небеса;

Та їдких її слів і шпаркого ума Всі боялися, навіть цариця сама.

Арістотель дівчині гаразд придививсь, Як повз нього ішла, низько їй поклонивсь

І промовив: "Аглає, благаю, молю! Над всю мудрість, над сонце тебе я люблю.

На часок-волосок вволи волю мою,- Чого хоч загадай, я для тебе зроблю!"

Усміхнулась Аглая. "Се ж почесть мені, Що на мні зупинив свої очі ясні

Той мудрець, що пишаєсь ним Греція вся, Що умом обняв землю, зглибив небеса.

Я твоя. Що захочеш, зо мною чини, Лиш одну мою просьбу в тій хвилі сповни.

По саду тім, де в'ються доріжки круті, Півгодини мене повози на хребті".

Усміхнувся мудрець. Дивні примхи в дівчат! Та дарма! Обіцявсь, то вже годі бурчать.

І хламиду він зняв, і рачкує піском, Його очі Аглая закрила платком, І сидить на хребті, й поганяє прутком.

Так заїхали враз аж на площу садка, Де під тінню дерев край малого ставка

Олександер сидів, його мати й весь двір,- Срібний сміх там лунав, і пісні, й бренькіт лір.

А Аглая кричить: "Ну, мій ослику, ну!" Ще минуточки дві! Ще мнутку одну!"

Аж у круг двораків його дівка пуста Завела, і зіскочила живо з хребта,

І платок із очей поспішилася знять... Що там сміху було, то й пером не списать.

Арістотель-мудрець Олександра навчав І такий у альбом йому вірш написав:

"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса, Небезпечне оружжя - жіноча краса.

Ані мудрість, наука, ні старші літа Не дають проти неї міцного щита.

Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець Може буть проти неї надійний борець".