З наболілого

А в тебе там невпізнані герої, А в тебе там несказані слова І невмолимий, впертий клекіт бою, В лісах де осінь тихо зомліва Від виду крові і людських трагедій, Що зашморгом вже вкотре заплелись. І знову треба вперті Прометеї, Що у собі несуть небесну вись. І ти з таких. На щастя моє, може, на біду? Вам кулі відшліфують тіло, А душі розіпнувши лишать на виду. Та Україна, ще жива - повстане, І ваші подвиги і молоді життя Їй і мечем, і оберегом стануть В війні за волю й світле майбуття.