Крапка

Ми двоє лишились в кімнаті. До біса вже довга мовчанка. Ловлю́ пильний погляд. Між нами ростуть чорні діри, і ти все ж чекаєш, що ві́зьму сама перше слово. А я уже звикла мовчати, лиш за́вжди і всюди з тобою знаходитись поряд, Тримати тебе на плаву в океанах, та й ти крізь вітри мені був як основа. Ідилія бу́ла ще та, хоча я довгий час силкувалась не вірити в неї. Вона лиш існує в книжках. А повіриш в житті – зразу палки в колеса хтось ставить. Та я тоді бу́ла настільки щаслива, що подумки часом питалася – де я? То книга чи сон? Але все це реальністю бу́ло. Тепер вже минуло, тепер серце давить. Я знаю, ти теж пам’ятаєш усе, хоч на вигляд черствий. Ти мене не обдуриш. Нас спогади міцно скували, аж дихати важко. Повітря втекло в коридори. Ти краще би сам перше слово узяв, а натомість все куриш, і куриш, і куриш… То крапку поставлю за двох, бо пройшла вже любов і зів’яли усі помідори.