Пристрасть

Були часи – від нас летіли іскри, Під пальцями потріскував заряд. Ми знали все, нам було з того смішно. Напевно, ми тоді не мали вад. Були часи – ми вогненебезпечні, Горіло в грудях, наче від смоли. І ми згорали часто, безперечно, Але вертались з теплої золи. Минались дні, мінялись разом з нами. Вогонь запеклих більше не пече. Та полум’я, не згашене снігами, Кладе долоню ніжно на плече.