Завжди мимовільність

Чомусь так сумно на душі Й серце болить моє знову. А всі навколо, такі байдужі, Плюють на мою розмову. Лиш той сон зігріває мене, Що в понеділок приснився. То було лице твоє освітлене – І сум мій одразу звільнився. Та на ранок все повторилось: Туга, сльози й невпинний біль. В твоїй душі такого не творилось, Бо для тебе я завжди лиш мимовіль.