Сказка про пори року

Всіх напевно цікавило Чому листя дерев до літа вабило І чому зимою дерева голі Чи по своїй це волі ? Розповім я вам казку Що в дитячих серцях знайде ласку Сталось це на початку часу Коли земля мала дивну красу Тоді сестрички літо і весна Яка була красна Влаштували дома бал Головне щоб не перетворився на карнавал І ось тепла й темна ніч Скоро почнеться дивна річ Світлячки світили як ліхтарі А ось ішли бенкетарі ! Весна вдягнена в квітки На голові зелені вінки Гордо за стіл сіла Мед солодкий вона їла А біля неї примостилась Та яка завжди барилась Сестричка літо Волосся якої було немов жито Пишне плаття носила вона Й любила випити вина Їсти вона зготовила Стільки скільки жодна сестра не наготовила Різні овочі та фрукти Як ж встигла вона це зробити А після неї осінь На голові якої не волосся а корінь Була вона найбрудніша Та в дечому наймиліша Її окутували золоті листочки Які розгойдували вітерочки Їсти вона не хотіла бо на дієту сіла І ось нарешті прийшла зима Яка ж гарна була вона Плаття білосніжне Немов весільне Голубі очі Що так схожі на сяйво світлої ночі Ось тільки щось було не так Зимі стало невпопад Її плаття розтавати стало Й водою на землю постікало Весна і літо засміялись А серце зими застрахалось Зима втекла із бала На неї сталася ганьби облава Далеко бігла вона Злякана й сумна Сховалася під деревом Наче оберегом Плаче , плаче , гірко плаче А до неї хтось через ліс скаче То виявилась її сестра осінь В якої на голові був горінь Та над нею зжалилась І з сестрами порадилась Принесла в подарунок Дивний дарунок Плаття з ялинки В якому не було пишнинки Та в ній вона знайде опору Бо носити можна в будь яку пору Зима подякувала сестричці Й думала сидячи при річці Відімстити за ганьбу Й помстою стерти журбу Трохи пізніше Як можна скоріше Покликала сестер в своє сніжне царство Де часу рабство Білосніжні стіни Підлога з голубої крижини І ось іде літо з весною З сукнею новою Радісно посміхнулись Навкруги обернулись Щось холодно їм стало аж раптом плаття їхнє зів’яло С тих пір зима не подружка весні і літу Забагато вже в серці гніту А осінь з усіма зберегла мир Не ввійшовши в ворожнечі вир З тих пір так ведеться в світі Зима плаче при літі Й ховається в ялинках Мовчачи як на поминках А літо з весною зимою завмирають Бо одяг свій втрачають З тих пір ялинка є символом зими А так повторюється що року починаючи з весни .