Gedicht

Буває так, що падає земля у темну прiрву вiдчаю i муки, а душу точить зради чорна тля, прийшовши iз неспокоєм без стуку. В гiрких питаннях губиться снага, зi всiх бокiв накочується морок, i виповзає iз кутка нудьга — такий близький, такий знайомий ворог. I нiкуди подiтися менi в розхристанiй кiмнатi, як в трунi, де свiт втрачає всi свої принади. Та раптом тихий доторк до плеча поволi розганяє всю печаль i грiє щирiсть дружньої поради.