сим_б_оз

усно мовлячи крізь зуби у полоні зими коли вікна ховаються шторами а вицвілі фіранки доживають віку на світ з*являється той хто його створив. у сірих шатах з барвистими вусами фантаста після лекції Велса він з ціпком у руках ступає задумливим Львовом - своїм чудернацьким творінням. Заходячи у вулички в яких ніхто ще не бував лише загублені собаки, пестячи їх за вухами він запитує - чому не повернетесь додому? вони відповідають йому людським голосом - ми діти Львова, ми уже удома. І він бере їх за лапи і веде опівнічними кварталами в яких ночують пророки бідності. світло ледь освітлює потріскані груди будинків і він знаходить мене. убитого горем колишніх війн які велись у моїй свідомості і промовляє - сину ти народився не тут але тут живеш, ти мислиш іншим містом але думки приводять тебе сюди іди сотвори симбіоз твоїх двох вимріяних світів