Самотність

Самотність – це константа. Присуд, мабуть, Найвищої судової інстанції. Позначено на долі дивній мапі, Ще й з випискою (нащо це?) квитанції, В якійсь хтось там зазначив: Винна! Винен! І штамп поставив ще напам”ять з гуркотом. А кров фреоном у судинах стигне, І час сховавсь в куток з мишачим шурхотом. Колись – удвох. Та вже втомилось. Збігло. Самотність вдвох – хіба то щастя зоряне? А мужність мати тре” велику, бігме, Щоб перейти це поле переоране, І не страждати, вдвох чи поодинці Подушці довіряти розпач. В сторони – На схід і захід. Чистій щоб сторінці Довірити СВОЮ самотність. Скорену.