Подумки вернусь

Тебе ніколи не забути. Не старайся. Сліди навряд чи постираються з землі. Лише відійдемо в світи може пропащі, а в тім - і ти і я загублені, як всі. Ідемо вулицями і минаєм стіни: кого ми знаємо і з ким дружили тут? Лише у відповідь світила із вітрини і пустотли́ві голуби́ клюють кунжут... Ніхто так неба не сягав, як ті повіки - чорні метелики із серцем голубим. Ото і вся загадка в депресивних ліках: єдиний образ твій, а потім мрячка, дим... Своєю вірою себе звела в оману, хоча тебе нема, дві вічності нема. Одну із них я провела майже за планом, а іншу в пошуках дешевого вина. Невтомно хай в мені горять усі надії - впаду чолом, зіб`ю коліна, підіймусь. Не відвертайся, хоч без мене ти щасливий - згадай і я до тебе подумки вернусь.