Пригоди м"ячика. Казка

Для дітей віком 5-10 років Грався хлопчик з м’ячиком. Бігав по травичці в лісі, а м’ячик злітав високо – високо, боки його так і вилискували на сонці. І обом було страшенно весело. М’ячик так розвеселився, що підстрибнув аж занадто високо та й застряг серед пишної зелені на ялинці. Шукав його хлопчик, шукав, а м’яч заховався серед віт, ніби й немає його. Так і побіг хлопчик додому, а м’яч залишився в лісі. Вилізла білка із свого дупла, вмилася, раз – раз – зачесалася кігтиками і зібралась іти сніданок добувати. Сонечко он вже як високо, треба своїх маленьких діточок годувати. Коли дивиться, а на ялинці – м’яч. - Яка велика і незвичайна шишка, - здивувалася білка. – То буде моїм діточкам гарний сніданок. Та як її візьмеш, ту шишку, коли вона така гладенька? Крутилася – вертілася білка, а шишку взяти не може. Вислизнув м’яч з білчиних лапок, впав на землю і пострибав по стежині. Біг по стежці зайчик Короткий Хвостик. Побачив м’ячика і зрадів. - Який чудовий качан капусти! Заберу додому, от зрадіють мої зайченятка! І покотив м’ячик до заячої хатки. Вибігли зайченята, застрибали, засміялись. Взяли качан капусти, занесли до хатки і поклали на саму велику тарілку. Всі розсілися навкруг столу. Хотіло відкусити шматочок капусти найстарше зайченя, Довгі Вушка. Та не виходить нічого. Дуже слизьким качан виявився. Спробувало середульше зайченя, Білий Хвостик. І знову невдача. Взялося за капусту наймолодше, Сірий Бочок. Та вреднючий качан не дається ніяк! - Віднесу я цю капусту назад, - сказав заєць Короткий Хвостик, - бо вона неправильна капуста, не така, як треба. Та й покотив м’ячика. І знову він опинився на волі. Пострибав – пострибав, потім прилаштувався під кущиком відпочити. Летить чорна галка. Не таланить їй ізрання. Не знайшла ні черв’ячка, ні гусениці. Не відмовилася б і яйцем поласувати пташиним. Та де його візьмеш? Всі пташки так гнізда свої поховали, що й не знайти. Раптом бачить галка, а під кущем м’яч лежить. - Оце-то повезло мені. Яке велике гарне яйце! І хазяйки поблизу нема,- зраділа галка. Взяла вона знайдене яйце в лапки, полетіла до свого гнізда та й віддала здобич пташенятам. Дзьобали-дзьобали малята- не тріскається шкарлупка. Дзьобала-дзьобала галка- ціле яйце. Взяла вона тоді м”ячика в лапки, злетіла повище і кинула його щосили на каміння. Так вона завжди робила, коли їй треба було розколоти міцний горішок. Та на диво, яйце все одно не розкололося, а покотилося-покотилося, та й щезло з очей. Стрибав м’ячик, котився з гірки та й шубовснувсь прямо в річку. Пливе і радіє, як його хороше колише на хвилях.А тут де не візьмись- щука. Всі в річці бояться хижу розбійницю. Ховаються, побачивши її зубасту пащу, рибки. Ховають своїх мальків та ікринки, бо буде біда. Так от бачить щука, пливе по річці м’ячик. - Оце так ікринка! Зроду такої не куштувала. Зараз її з’їм, буду ситою, мабуть, три дні,- подумала вона та хап м’ячика! Але не влазе ікринка в пащу, вислизає, ніяк її не проковтнути. Розсердилася щука і пхнула м’ячика носом. Він високо підстрибнув і вискочив на берег. Так і лежить він зараз під вербою.