Коли між людьми кілометри...

Коли між людьми кілометри – це нічого, Бо є дзвінки, листи, вокзальні станції, Є за тих, хто далеко, молитви до Бога, Радість, коли згадуєш про друзів вранці. Коли між людьми душевне провалля – це лихо, Яке не перейти і не переступити… Ти тихенько так: «Дихай... Дихай!» Просто дихай, якщо нічого не змінити. Земля кругла, тому не буває задалеко, Не буває запізно чи невчасно… І серед холоду проступить спека, Коли хтось захоче тобі світло вкласти В шершаві долоні з тоненькими венами. Можливо, це охрестять дивом. Бо то щастя – коли чиєсь серце студене, Ти можеш наповнити миром. © Марта Приріз, 2013